ут навіть дороги інші, такі зачудовані й заколисані тишею, бо майже безлюдні. А тому, вкотре опинившись серед цих просторів й картинних пейзажів (сьогодні ми супроводжували в поїздці територією Чорнобильського заповідника журналістів @ТРК «Україна»), ловиш себе на думці: тут не набридає бути. Не набридає заглядати у темні плеса річок і стариць, проводжати поглядом неспішний політ птахів, вишукувати серед дерев, чи не промайне де прудка козуля, цибатий лось або темногриві коники Пржевальського…

Ні, з останніми сьогодні не пощастило. Хай іншим разом. Зате ми знову переконались: якщо природа знаходить місце, де вона може бути собою, то нема меж її красі, силі й багатогранності.