Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник


Відродження первозданної природи Полісся
Чорнобильський заповідник

ВІН ВАМ НЕ ВОВЧИК-БРАТИК
16.04.2019

ВІН ВАМ НЕ ВОВЧИК-БРАТИК

Ви  бачили  знімки  з  фотопаст-ки біля старої яблуньки у зоні відчуження,   викладені   на   сторінці   Чорнобильського   заповідника   і   поширені   десятками   користувачів ФБ? Особливо ті, на яких яблука з насолодою їсть вовк. Правда, унікальні  фото?  Для  багатьох  люби-телів   тваринного   світу   вони   стали   одкровенням:  така  винятково  м’ясо-їдна тварина аж ніяк не асоціюється у нас з поїданням фруктів. Мультфільми до уваги не беремо... Правда,  спеціалісти  знають,  що  сіроманці,  коли  не  вистачає  їжі  або  є потреба організму, споживають не лише  яблука,  а  й  кавуни,  абрикоси,  гриби  й  навіть  водорості,  шипшину  чи  якісь  корінці.  Мила  тваринка  –  та  й  годі...  І  взагалі:  без  зимового  густого  хутра  вовк  здається  серед-ньостатистичною      безпородною      дворнягою. Таким собі безневинним вовчиком-братиком,   якого,   немов   собаку, можна й палицею прогнати.

ЛІСОВИЙ ХИЖАКОднак   вовк   –   настільки   вдалий   хижак,  що,  будь  на  те  воля  багатьох  співробітників лісових та мисливських господарств, вони б винищили його до мінімуму, залишивши як санітара лісу з розрахунку  плюс-мінус  одна  особина на територію в 20 тисяч гектарів. Дійсно,  мисливствознавці  наво-дять купу аргументів, переконуючи, що  популяцію  вовка  потрібно  кон-тролювати:   мовляв,   кожен   хижак   щороку  з’їдає  до  тонни  (а  то  й  біль-ше)  м’яса.  І  наводять  такі  цифри:  за  рік один вовк знищує приблизно 16 копитних  тварин  усіх  статево-віко-вих груп (лосі, олені, козулі, кабани). Не кажучи вже про зайців, бобрів та інших дрібних ссавців.Ще  гостріше  проблема  з  хижа-ками  стоїть  в  населених  пунктах  та мисливських  господарствах,  розта-шованих поруч із зоною відчуження. Перебільшена вона чи ні – питання. Проте  в  селах  поблизу  тридцятикі-лометрової   зони   (в   Іванківському   районі  –  це  Карпилівка,  Доманівка,  Макалевичі,   Старі   Соколи   та   ін.)   вам  можуть  розказати  не  одну  істо-рію,  як  вовки  заходили  на  подвір’я  місцевих   мешканців,   нападали   на   собак або якусь іншу домашню жив-ність. Людей, щоправда, не займали. Хіба що – хворі на сказ.

Для  прикладу,  найбільш  резонан-сна історія сталася восени 2009 року, коли  скажена  вовчиця  у  зоні  відчу-ження  покусала  чотирьох  працівни-ків  ДСП  ЧАЕС  і  ще  двох  –  підрядної  організації   ЗАТ   «Укренергомонтаж».   Жертв   оскаженілої   тварини   могло   бути  й  більше,  оскільки  вона  спочат-ку  намагалася  напасти  на  пожежни-ків.  Але  ті  встигли  закрити  ворота  й  відігнали  тварину  металевими  прута-ми. А от люди на санпропускнику від-битися  від  хворого  звіра  не  змогли.  Тоді  вовчицю  застрелив  наряд  міліції м.  Чорнобиль.  А  потерпілим  довело-ся пройти болюче лікування від сказу. Понад  двадцять  років  тому  один  з   місцевих   природолюбів,   котрий,   здається,  знав  про  кожну  тварину  й  рослину  в  наших  лісах  усе  та  популя-ризував  ці  знання  на  сторінках  бага-тьох друкованих видань, намагаючись довести  громадськості,  що  лісові  тва-рини  потребують  захисту,  охорони  й  піклування,  водночас  щодо  вовка  мав  однозначну  й  безкомпромісну  пози-цію:  знищувати  як  шкідника  й  ненажерливого   вбивцю   багатьох   лісових   мешканців.   «Вовк   знищує,   в   першу   чергу,  молодняк  та  вагітних  самиць,  завдаючи непоправної шкоди популя-ції копитних. А вже потім може вполю-вати й хвору тварину», – говорить він.

Так,  у  природи  немає  сентимен-тів.  Там  діє  закон  виживання.  А  бла-городство цим хижакам приписують люди. Або, навпаки, їх демонізують. ВОВК В ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ Хоча,  можливо,  цей  природолюб,  попри   величезний   досвід   спостере-ження за природою й усталені переко-нання,  змінив  би  категоричність  сво-єї  точки  зору  на  більш  помірковану.  Змінив, якби мав можливість спостері-гати за звіром на території, максималь-но  звільненій  від  людського  впливу.  Такій як зона відчуження, а нині – тери-торія  Чорнобильського  радіаційно-е-кологічного біосферного заповідника.Проте   факт   залишається   фактом:   це  місце  стало  ідеальним  розплідни-ком  для  багатьох  видів  тварин.  У  тому  числі  –  вовків,  які  завжди  були  неод-мінним  представником  поліської  фау-ни, проте й завжди зазнавали переслі-дувань з боку мисливців та лісників. Однак  переважна  більшість  нау-ковців,   які   спостерігають   за   твари-нами  у  зоні  відчуження  (в  тому  числі  за  допомогою  сучасних  технологій  –  тих же фотопасток чи методом радіо- чи  супутникового  стеження),  мають  протилежну   думку.   По-перше,   вони   стверджують,  що  кількість  цих  хижа-ків та території заповідника перебіль-шена. 

І  насправді  їх  не  кілька  сотень  (за чутками), а 5-7 вовчих зграй (вони можуть   мігрувати   й   на   територію   сусідньої    Білорусі),    котрі    загалом    налічують до шістдесяти особин. Така кількість хижаків тут – норма.Навіть   більше,   вчені   вважають   регуляцію    чисельності    вовка    на    території зони – недоцільною. Адже, як  і  скрізь,  тут  діють  природні  регу-ляційні процеси. А якщо здійснювати активний  хаотичний  відстріл,  то,  як  це  не  парадоксально,  кількість  вов-ків  у  місцевості  буде  лише  зростати.  Бо коли гине доросла пара, на її міс-це   претендують   прийшлі   тварини.   Адже зона – не ізольована територія.

Так,   за   рік   вовк   з’їдає   чимало   м’яса  (і,  як  виявилося,  чимало  рос-линної  їжі).  Але  поки  що  копитних  у  зоні  не  стало  менше.  Вони  роз-множуються й процвітають тут, як й інші види тварин. То, може, справді, не  все  так  однозначно?  І  розумний  хижак  вовк  виконує  в  природі  саме  ту  роль,  яку  й  має  виконувати  за  її  всеосяжним задумом?Очевидно,  суперечки  між  фахівця-ми  й  представниками  різних  відомств  щодо  необхідності  чи,  навпаки,  недо-цільності  регуляції  чисельності  вовка  у   зоні   відчуження   та   на   територіях,   прилеглих  до  неї,  триватимуть  і  далі.  Зрештою,   у   кожного   фахівця   своє   бачення   проблеми.  

Досі   зона   залишалась  острівком,  де  вовків  не  від-стрілюють.  А  от  за  її  межами  у  мис-ливських  господарствах  на  території  Іванківського та Поліського районів на сіроманця полюють практично кожної зими (у дозволений сезон полювання). Наприклад,  у  найближчому  до  зони  МГ  «Українські  мисливці»  за  останніх  11  років  знищили  65  вовків.  Полюють  на  них  і  в  інших  мисливських  госпо-дарствах:  по  суті,  люди  конкурують  з  хижаком за м’ясо копитних. Добре,   що   в   заповіднику   конфлікт  «людина  –  хижак»  зведено  до  мінімуму. Тому й потреби у регуляції немає. Сподіваємось, справді немає.Як  би  ми  не  ставилися  до  цієї  тварини,  та  коли  виникає  загрозли-ва  ситуація,  людина  мусить  захища-тися,  думаючи,  в  першу  чергу,  про  власне життя й здоров’я.Ольга РОЗУМЕНКО, Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник


Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник Tel: +38 (044) 275-01-88 Електронна пошта: info@zapovidnyk.org.ua