ЗГАРИЩЕ ЧИ КЛОНДАЙК ДЛЯ НАУКОВЦІВ?

Чорнобильський заповідник часто називають «лабораторією просто неба». І одна з її найцікавіших і мало вивчених експериментальних баз – горільники (згарища) – ділянки, що залишились після пожеж.
На початку вересня цього року кілька планових експедицій наукового відділу Заповідника були присвячені вивченню процесів відновлення флори і фауни саме на горілих місцинах.
На відміну від традиційної практики впорядкування ділянок після пожеж (прибирання мертвої деревини та насадження нових дерев), сьогодні науковці вивчають новий підхід до менеджменту таких територій – НЕВТРУЧАННЯ. Тобто, їх відновлення природним шляхом.
Досліджуючи згарища в зоні відчуження, які не піддавались лісівничому впливу через технічні або логістичні причини, вчені зробили значущий висновок: пошкоджені вогнем ділянки поновлюються природним шляхом не менш ефективно, ніж штучним. Більше того, цей шлях має більше переваг, аніж недоліків. Це – і радіоекологічна безпека, і вищий рівень стійкості деревостанів до пожеж, шкідників та хвороб. Не меш суттєвий економічний бонус – нульові фінансові витрати на догляд за молодими насадженнями (наприклад, на санітарні роботи з освітлення чи прочищення).
Горільники в Заповіднику – незвичайний дослідний майданчик для вивчення процесів відновлення типових для Полісся лісових масивів. Яскравим прикладом цьому є згарища 1992 року (лівий берег зони відчуження) та інші знищені ділянки, на яких відбулося природне поновлення лісу без втручання людини.
Але необхідно пам’ятати, що попри всю унікальність згарищ, як джерела для наукових пошуків та експериментів, будь-яка пожежа це – небезпека. А пожежа в зоні відчуження – ще й джерело радіоактивного забруднення та поширення радіонуклідів.
Тому краще дбати про те, щоб такі експериментальні бази, по можливості, не з’являлись. А на старих горільниках нове життя спокійно відновлювалось без остраху перетворитися на новий піддослідний майданчик.