Головна Діяльність Офіційні документи Проекти Громадянам Контакти Новини Благодійність






Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник
Ведмідь бурий Ursus arctos

Ведмідь бурий

Клас Ссавці Mammalia

Ряд Хижі Caniformes (Carnivora)

Родина Ведмедеві Ursidae

Рід Ведмідь Ursus

 Ursus arctos Linnaeus, 1758

Охоронний статус

Зникаючий (Червона книга України, 2009); LC (The IUCN Red List, 2017); 2 (Конвенція про охорону, 1998).

Опис зовнішнього вигляду

Зовнішній вигляд ведмедя Чорнобильського заповідника відомий тільки за фотографіями. В нього міцний кремезний тулуб з високою холкою, масивна голова з невеликими вухами та очима. Хвіст короткий (6,5—21 см), часто повністю прихований в шерсті. Лапи міцні, з великими невтяжними кігтями довжиною 8—15 сантиметрів, п'ятипалі, стопоходячі. Шерсть густа, зазвичай забарвлена рівномірно або з деяким потемнінням основного кольору на морді та лапах.

Забарвлення бурого ведмедя загалом варіює у широкому діапазоні: від світло-палевого до майже чорного; але найбільш звичайною є буро-коричнева форма.

Бурий ведмідь утворює кілька підвидів (географічних рас), що відрізняються розмірами і забарвленням. Найдрібніші особини водяться в Європі, найбільші — на Алясці, — вони важать 500 і більше кг. Середня вага бурого ведмедя 200—250 кілограмів. Довжина європейського бурого ведмедя зазвичай 1,2-2 м при висоті в холці близько 1 м і масі від 100 до 400 кг; Дорослі самці в середньому в 1,6 рази більші за самок.

Опис екології виду

Ведмідь на території Полісся у минулому був звичайним видом, але на початку ХХ ст. він зник з причини інтенсивного переслідування людиною (Сокур, 1961). У подальшому до кінця ХХ ст. мали місце лише поодинокі випадки заходів цього виду у північні регіони Полісся (Жила, 1997; Дикий і ін., 2015; Гащак і ін., 2018). Вперше інформація про появу ведмедя в Зоні Відчуження (далі ЗВ) та у Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику (далі ЧРЕБЗ), котра не була перевірена науковцями, з’явилась у 1993 р. (Гащак і ін., 2018). У переважній більшості поширення цього виду обмежувалось в районі відселених населених пунктів Вільча, Денисовичі, Луб'янка, Ковшилівка (Гащак і ін., 2018). Сліди перебування ведмедя реєструвались і поблизу с. Опачичі та Кошівка (Гащак і ін., 2018). Вперше задокументоване перебування ведмедя у ЗВ відмічено поблизу с. Корогод (Гащак і ін., 2006). На початку 2000-х р. сліди цього хижака були зареєстровані у багатьох місцях ЗВ і ЧРЕБЗ у непоодинокому вигляді (Гащак і ін., 2018). У 2009р. були знайдені територіальні мітки ведмедя на колишній садибі Товстоліського лісництва. Цей факт засвідчив появу вже територіальних, а не кочових особин (Shkvyria, Vishnevsky, 2012). Схожа територіальна мітка була виявлена за 0,7 км від  попередньої ( цит. за Гащак і ін., 2018). Нарешті у 2015-2016-х р. з’явились дані про зустріч ведмедя  і ведмедиці з ведмежатами , у т. ч. одне з них засвідчене відеозаписом (цит. за Гащак і ін., 2018). У 2019-2020р. були знайдені ще три територіальні мітки ведмедя на деревах та відбитки лап на ґрунті. Використання фотопасток дало змогу встановити перебування ведмедя та сфотографувати не менше трьох різних особин у ЧРЕБЗ у районі відселених сіл Товстий Ліс, Буда, Бовище (Гащак і ін., 2018). До цього часу науковці чомусь обережно ставляться до віднесення місцевих ведмедів ЧРЕБЗ до категорії територіальних, котрі розмножуються (Гащак і ін., 2018). На території сусідньої безлюдної території Білорусі у Поліському радіаційно-екологічному заповіднику вперше інформація про цей вид з’явилась у 1992 р., а у 2003-2010р. вже було відмічено біля 70 випадків зустрічей з ведмедем. Орієнтовно у Білоруському осередку ареалу станом на 2010-й р. було до 4 – 5 дорослих особин (Дерябина, 2008; Дерябина, 2011). У Поліському заповіднику Білорусі відмічені зустрічі самиць з ведмежатами (цит. за Гащак і ін., 2018).Територія ЧРЕБЗ виключно сприятлива для проживання тут ведмедя та, зважаючи на існуючі щільності популяції цього виду у Європі 0,3- 0,5 ос. /1000 га, на території ЧРЕБЗ та ЗВ, у перспективі чисельність ведмедя може скласти не менше 50 ос. (Гащак і ін., 2018). Жила С. М. схильний вважати, що у разі заселення повністю території ЧРЕБЗ, ЗВ та Поліського заповідника Білорусі, ведмідь обов’язково оселиться на прилеглих територіях (Древлянський заповідник, Тетерівске ЛГ, Словечанське ЛГ АПК, Овруцьке ЛГ, Овруцьке спеціальне ЛГ). Щільність популяції ведмедя у даному територіальному осередку може бути дуже високою, зважаючи на високу мозаїчність лісів, наявність продуктивних ягідників, порівняно високу щільність копитних і передусім лося, високу рибну продуктивність природних водойм та річок. Очевидно, що максимально можлива ємкість оселищ для ведмедя в ЧРЕБЗ та ЗВ з площею у 260 тис. га може становити більше 100 ос., а самець та статевозріла самиця з виводком або родинне угруповання можуть мати індивідуальну територію до 10 тис. га. З причини відсутності у межах ЧРЕБЗ та ЗВ населених пунктів чи якихось інших непридатних для проживання ведмедя територій просторова структура тут буде мати невластиву для цього виду будову у вигляді суцільно заселеної території.

Найтиповішими місцями життя бурого ведмедя є глухі ліси з буреломом, що перемежовуються з болотами, галявинами, водоймами. Під пологом лісу бурий ведмідь знаходить притулок, відкриті ділянки слугують йому місцями пошуку їжі. Велике значення для живлення ведмедів мають поля вівсу.

Може ведмідь також і заходити в тундру та високогірні ліси; в Європі він віддає перевагу гірським лісам; в Північній Америці частіше зустрічається на відкритій місцевості - в тундрі, на альпійських луках, на узбережжі морів та великих озер.

Тримається ведмідь звичайно одинаком, самиці - з ведмежатами різного віку. Самці та самки територіальні, індивідуальна ділянка в середньому має площу від 50 до 400 км² (в основному розмір залежить від концентрації харчових ресурсів), причому у самців ділянка у 6—7 разів більша, ніж у самок. Границі індивідуальних ділянок відмічаються запаховими відмітками та «задирами» — подряпинами на примітних деревах найчастіше на ялинах. Такі дерева найчастіше зустрічаються у великих за площею лісових масивах Чорнобильського заповідника. Іноді ведмеді здійснюють сезонні кочівлі: так, в горах бурий ведмідь, починаючи з весни, займається пошуком їжі в долинах, де раніше сходить сніг, потім йде на альпійські луки, потім поступово спускається в лісовий пояс, де дозрівають ягоди та горіхи.

Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи прямо на землю серед трави, чагарників, у моху, - тільки щоб місце було достатньо затишним та відокремленим. Восени ж ведмеді готують барліг для зимування. Але і в цьому випадку вони (особливо у південних частинах ареалу) можуть обмежуватись відкритим лігвом в густому молодняку, біля великого дерева, або навіть на відкритій галявині, натягавши туди купу моху та ялинових гілок та склавши їх у вигляді велетенського гнізда. Часто барлоги розташовуються в ямах під захистом бурелому або коренів повалених дерев. В деяких районах звірі риють глибокі барлоги в землі, а в горах займають печери та розщелини скель. Згори барліг заносить снігом, так що лишається тільки невеликий отвір для вентиляції, так зване «чоло». В сильні морози його краї вкриваються інієм. Для барлогу ведмідь вибирає найбільш надійні, глухі куточки своєї території: наприклад, на острівці посеред великого болота. Сюди звір іноді приходить за кілька десятків кілометрів і, наближуючись, всіляко плутає сліди. Іноді у ведмедів трапляються улюблені місця зимівлі, куди вони збираються з великої території. Так, одного разу у Вологодській області (Росія) на ділянці близько 20 га було виявлено 12 барлогів.

Всупереч розповсюдженій думці, ведмеді в дійсну сплячку не впадають. Їхній стан правильніше назвати зимовим сном, тому що вони зберігають повну життєздатність, чутливість, у випадку небезпеки покидають барліг та, після блукань по лісу, займають новий. Однак звірі, що дрімають у барлозі, витрачають небагато енергії, існуючи винятково за рахунок накопиченого восени жиру: з нагуляної до зими кількості (до 180 кг) витрачається, в середньому, 80 -90 кг. Зима для ведмедів найважча тим, що їм важко ходити по глибокому снігу.

В деякі роки в російському Сибіру, через неврожай основних кормів, ведмеді не встигають восени достатньо відгодуватись, і взимку не залягають в сплячку. Через те вони стають бездомними «шатунами», і є дуже небезпечними для людини при зустрічі.

 

Річний цикл життя

На зиму впадають у сплячку. Малят народжують взимку у барлозі.  Залежно від погодних та інших умов ведмеді знаходяться в барлогу з жовтня - листопада до березня - квітня, і навіть пізніше, тобто, приблизно, 5 -6 місяців. Найдовше в барлозі перебувають ведмедиці з новонародженими ведмежатами, найменше - старі самці. В Україні в теплу та кормну зиму ведмеді можуть взагалі в сплячку на зиму не залягати. Шлюбний період - на початку літа. Самки приносять потомство раз на 2—4 роки. Тічка в них триває з травня до липня, загалом 10 -30 днів. Під час гону звірі, зазвичай мовчазні, починають видавати гучне ревіння (особливо самці). Між самцями можуть виникати бійки за самку, що іноді навіть закінчуються смертю; переможець іноді може їсти переможеного. Самка може паруватись з кількома самцями під час однієї тічки.

Вагітність у ведмедиці протікає з латентною стадією, ембріон не починає розвиватись приблизно до листопада, коли самиця лягає в барліг. Всього вагітність триває 6—8 місяців, пологи відбуваються з січня до березня, коли самиця ще перебуває в зимовій сплячці. Ведмедиця народжує 2—3 ведмежат вагою 340—680 грамів та довжиною до 25 см, вкритих короткою рідкою шерстю, сліпих та глухих. Вушні проходи у них відкриваються на 14 день; через місяць вони прозрівають. Вже на третій місяць життя ведмежата мають повний набір молочних зубів і, окрім материнського молока, починають їсти ягоди, зелень та комах. В цьому віці вони важать близько 15 кг, і величиною приблизно як собака; до шостого місяця життя ведмежата важать 20—25 кг. Лактація та годування ведмежат молоком можуть продовжуватись до 18 місяців.

Батько своїм потомством не займається, ведмежат виховує одна самиця. Часто з ведмежатами, що народились цього року, біля самки перебувають торішні ведмежата (зазвичай також самиці), так звані «пестуни». Такі «пестуни» остаточно відділяються від матері на 3—4 році життя.

Статевої зрілості ведмеді досягають в 4—6 років, але рости продовжують до віку 10—11 років. Тривалість життя в природі — 20—30 років.

 

Статус у заповіднику

Відомі тільки поодинокі випадки зустрічі слідів.

Література

Гащак С. П., Вишневський Д.О., Заліський О. О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна) / За заг. ред. С. П. Гащака. — Славутич, 2006. — 100 с.

Гащак С. П. Позвоночные животные Чернобыльской зоны (Чернобыльского радиационно-экологического биосферного заповедника), включенные в Красную Книгу Украины (2009 год).

Дерябина Т. Г. 2008. Распространение и численность включенных в Красную книгу Республики Беларусь крупных млекопитающих (зубр, медведь, рысь, барсук) на территории Полесского государственного радиационно-экологического заповедника. Фаунистические исследования в Полесском государственном радиационно-экологическом заповеднике. Сб. науч. Трудов. Под ред. Г. В. Анципова. Гомель, 19 - 35.

Дерябина Т. Г. 2011. Зона отчуждения Чернобыльской АЭС – резерват охраняемых видов диких животных. Красная книга Республики Беларусь: состояние, проблемы. Перспективы. Материалы международной научной конференции. Витебск, 13 – 15 декабря 2011 г. Витебск. Госуд. Универ. Витебск, 43 - 45.

Дикий І. В., Шквиря М. Г., Хоєцький П. Б., Улюра Є. М. та ін. 2015. Сучасний стан популяції ведмедя бурого в Україні: просторова структура і особливості екології. Чисельність, методи дослідження. Ведмідь бурий (Ursus arctos): проблеми збереження та дослідження популяції в Україні. Наук. ред. І. В. Дикий, М. Г. Шквиря. К. 36 - 72.

Жила С. М. 1997. Бурий ведмідь (Ursus arctos L.) в Українському Поліссі. Вестник зоологии. Т. 31, вып. 3. 77.

Крижанівський В. І. 1999. Стан популяцій мисливських видів ссавців. - Розбудова екомережі України.  К. 89 - 91.

Лавов М. А. 1993. Беларусь. Медведи: бурый медведь, белый медведь, гималайский медведь. М, 60 - 67.

Міністерство екології та природних ресурсів України. Державне Агентство України з управління зоною відчуження. Проблеми Чорнобильської зони відчуження. Вип. 18. Славутич. 2018. 5-55.

Червона книга України. Тваринний світ. /За ред. І.А. Акімова. К. Глобалконсалтинг. 2009. 600с.

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.). К.: Вид-во Мінекобезпеки України, 1998. 76 с.

The IUCN Red List of Threatened Species. 2017-3 (Electronic resource). – Access mode: http://www.iucnredlist.org


Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник Tel: +38 (044) 275-01-88 Електронна пошта: info@zapovidnyk.org.ua