Заповідник Діяльність Офіційні документи Проекти Громадянам Пропозиції Контакти Новини ми у facebook





Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник

Гідрологічні об'єкти Чорнобильського заповідника



ВОДНІ ОБ’ЄКТИ ЗАПОВІДНИКА

Унікальність території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника полягає у високому різноманітті природних систем Поліського краю. Серед них виняткове значення мають водні об’єкти, адже вода є головним фактором, що визначає середовище і, відповідно, рослинний та тваринний світ.

Водні об’єкти Чорнобильського заповідника дуже різноманітні. Це – розгалужена мережа річок, струмків, озера, великі площі водно-болотних угідь, меліоративні канали, ставки та північно-західний відріг Київського водосховища.

Враховуючи специфіку території заповідника, який охоплює всю зону відчуження, окрім так званої «десятки» (територія ЧАЕС, зона поводження з радіоактивними відходами, м. Чорнобиль), давати характеристику водним об’єктам можна тільки в комплексі всієї зони відчуження.

Загальна площа поверхневих вод понад 20 тис. га., що становить десяту частину території Заповідника. Довжина річкової мережі 260 км, з яких 60 км – це річка Прип’ять. Довжина меліоративних каналів більше 160 км..

Територією Заповідника протікає вісім річок: Прип’ять, Уж, Сахан, Ілля, Брагінка, Несвіч, Вересня, Грезля. Більшість малих річок - притоки Прип’яті або Ужа. Річка Брагінка впадає у Київське водосховище. Усі вони підживлюються багатьма струмками.

Водна система зони відчуження протягом багатьох десятиліть зазнала великих змін. Ці зміни відбувалися вже з кінця 19-го ст., коли розпочався процес меліорації заболочених територій. До аварії 1986 року майже половина території була покрита мережею дренажних каналів. На землях сільськогосподарського призначення створили понад десяток розгалужених меліоративних систем. У багатьох місцях розробляли торф. З часом обслуговування таких штучних водних систем через їхню невисоку ефективність було припинено. Канали на 80% позаростали та замулилися, стан 27 гідротехнічних споруд постійно погіршується. Проблема існування старих гідромеліоративних систем на території заповідника – одна із найгостріших, адже це призводить до нестабільності в екосистемі території.

Найбільшим об’єктом за площею водного басейну та довжиною є права притока Дніпра - річка Прип’ять, яка впадає у Київське водосховище. Прип’ять умовно поділяє зону відчуження на дві частини: ліво- та правобережну. Прип’ять завжди була чистою річкою. «Жовто-коричнева, як міцний чай, який настоявся на болотних травах і очереті Пінських боліт, вона була прозорою й смачною, так що її можна було не боятися пити сирою, а вже для самоварів чорнобильці намагалися брати тільки річкову воду». Таку характеристику Прип’яті дають до 1986 р. Чистими були всі річки на території нинішньої зони відчуження, адже навколо – жодного великого промислового підприємства, яке б скидало відходи.

Під час будівництва атомної електростанції природне русло Прип’яті змінили. 1977 року було споруджено величезний штучний об’єкт – став-охолоджувач ЧАЕС, площею 22 км2. Рівень води ставу - на 4-6 м вище рівня Прип’яті! - штучно підтримувала потужна насосна станція. Зараз ця водойма виведена з експлуатації, а на її місці утворилися заплавні водно-болотні угіддя. Вони стали привабливим місцем для диких тварин. Заростання травою та чагарниками осушеної частини, поява численних острівців створили для них чудові захисні умови. Кількість тварин водно-болотного комплексу: птахів, риб, ссавців, плазунів та амфібій - постійно збільшується.

Управління водними об’єктами після аварії на ЧАЕС

Після аварії на ЧАЕС управління водними об’єктами зони відчуження стало одним із першочергових завдань, адже річки стали основним шляхом транспортування радіоактивних речовин у Прип’ять та Дніпро. Щоб запобігти цьому, було розпочато масштабне будівництво захисних гідротехнічних споруд – дамб та перемичок. На Прип’яті було перегороджено кілька стариць та затонів. У руслі, на дні, створили спеціальні пастки. Деякі річки, зокрема Сахан, Ілля, Брагінка, багато струмків було перекрито спеціальними фільтраційними дамбами. Загалом же зведено 136 водоохоронних об’єктів. Перед дамбами утворилися різні за площею водні дзеркала.

Для запобігання виносу радіонуклідів через водні потоки штучно понижували рівень води з метою осушення. На сухих ділянках радіонукліди «завмирали», тобто втрачали екологічну мобільність. Станом на сьогодні фахівці відзначають, що ризики міграції радіонуклідів водними шляхами зменшилася в рази. Ефективність використання гідротехнічних споруд у даній якості багатьма спеціалістами ставиться під сумнів, адже в результаті підвищилася пожежонебезпечність сухих ділянок. На думку фахівців, зараз найбільшими є ризики міграції радіонуклідів повітряним шляхом через дим від лісових пожеж, які все частіше виникають у зоні відчуження.

Вирішення питання доцільності існування гідромеліоративних систем є одним із основних, що стоять перед фахівцями заповідника, іншими організаціями й підприємствами системи Державного агентства зони відчуження та науковими установами.

Роль у збереженні біологічного різноманіття

Водні об’єкти відіграють величезну роль у формуванні біорізноманіття Чорнобильського заповідника. Річки, озера та водно-болотні угіддя - один із найбільших пташиних міграційних шляхів України, Білорусі та всієї Європи. Пернаті використовують ці території як зупинку на своєму шляху до місць зимівлі або гніздівлі. За сезон тут пролітає 30—50 тисяч гусей, 150—200 тисяч качкоподібних, до 1,5 мільйона інших птахів. Зафіксовано багато колоній лелекоподібних, сивкоподібних, гусеподібних, пеліканоподібних та інших птахів. Величезні водно-болотні площі в пониззі Прип’яті та верхів’ях Київського водосховища з численними островами, заростями очерету, верби та іншої навколоводної рослинності ще малодосліджені, адже вивчення птахів – досить складний процес.

Над поверхнею річок та озер полюють на комах кажани, серед яких вечірниця велика, яка занесена до Червоної книги України та Європейського Червоного списку. Мешканцями водно-болотних угідь є: гризуни – бобер річковий та ондатра; хижі – річкова видра та американська норка; амфібії - тритон звичайний, тритон гребіньчатий, жерлянка червоночеревна, часничниця звичайна, ропуха звичайна, ропуха зелена, квакша звичайна, жаба ставкова, жаба озерна, жаба гостроморда, жаба травна. Плазуни представлені болотяною черепахою.

Доведено наявність у Чорнобильському заповіднику 51 виду риб. Більшість із них – це мешканці р. Прип’ять, навколоприп’ятських водно-болотних угідь та верхів’я Київського водосховища, які є багатими нерестовищами та місцями нагулу риби. Найбільш відомі: щука, плітка, окунь, лящ, язь, краснопірка, густера, чехоня, судак, карась сріблястий, сом європейський, сазан,підуст.

Риба більшості водойм Чорнобильського заповідника радіоактивно забруднена. Ступінь забруднення риби в основному залежить від рівня забруднення водойми проживання. Найбільш брудна риба в замкнутих водоймах 10-км зони на території «північного» сліду радіоактивних випадінь: озера Глибоке, Вершина, Далеке. Перевищення допустимих рівнів вмісту радіонуклідів у рибі тут може сягати десятки разів. Брудна риба в ставку-охолоджувачі ЧАЕС. За даними останніх років перевищення допустимих рівнів радіонуклідів у рибі річки Прип’ять становить 3-10 разів. Радіоекологами описаний ряд закономірностей накопичення радіонуклідів у рибі. Наприклад, у хижих рибах спостерігається більший вміст цезію-137, ніж у мирних.

Більшість водних об’єктів зони відчуження не зберегли свого природного стану. Але на даний час, після зменшення впливу людини на природу, утворилися певні більш-менш стабільні екосистеми. Це – важливі території для збереження популяцій рідкісних видів рослин і тварин, вони відіграють важливу роль у відтворенні біологічного різноманіття України та Європи загалом.

Меліоративні системи зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення

Система населені пункти Загальна площа системи (га)  В т.ч. під торфовищами (га) % торфовищ Глибина залягання торфу (м)
Чорнобильський район




1. «Вересня»  Рудня-Вересня, Терехи 526 230 44 0,2 – 1,2
2. «Ямпіль»  Ямпіль 518 55 11 0,2 – 1,0
3. «Запілля»  Запілля 124 92 74 0,2 – 1,0
4. «Галло»  Іллінці, Р.Іллінецька, Глинка, Замошня 2297 500 22 0,5 – 3,0
5. «Усів» Усів 444 254 57 0,5 – 3,0
6. «Круг»  Новосілки 243 166 68 0,2 – 1,8
7. «Опачичі» Опачичі 454 2 0 0,2 - 2,0
8. «Купувате» Купувате, Городище 1853 169 9 0,3 – 3,4
9. «Розсоха» Розсоха, Іловниця 1126 286 25 0,3 – 1,4
10. «Буряківська» Буряківка 341 73 21 0,2 – 1,4
11. «Чапаєвка»  Чапаєвка 1095 665 61 0,4 – 5,0
12. «Бички»  Бички 222 32 14 0,2 – 1,8
13. «Чистогалівська»  Чистогалівка 550 96 17 0,2 – 1,4
14. «Прип’ятська»  Красне, Машеве, Зимовище 4150 1900 46 0,3 – 4,2
15. «Сахан»  Ст. Шепеличі, Речиця, Красниця 3369 800 24 0,3 – 2,5
Всього по Чорнобильському району   17312 5320 31  
Поліський р-н, І черга відселення




1. «Грезля»  Грезля 442 222 50 0,4 – 2,0
2. «Хабне»  Варовичі, Новий Мир 1414 70 5 0,2 – 0,5
3. «Уж-1»  Діброва, Мартиновичі 1340 134 10 0,5 – 3,0
4. «Галло» Діброва 926 256 28 0,5 – 3,0
всього І черга
4122 682 17
Поліський р-н, ІІ черга відселення




5. «Тараси»  Тараси 795 81 10 Відсутні дані
6. «Глево»  Поліське, Фабриківка 231 144 62 Відсутні дані
7. «Рагівка»  Рагівка, Шевченкове 535 53 10 0,4 – 2,7
8. «Кошева-Лобіж»  Зелена Поляна, Луговики 970 287 30 Відсутні дані
9. «Бобер»  Бобер, Королівка 280 54 19 Відсутні дані
10. «Уж-2»  Максимовичі, Федорівка, Нівецьке 870 184 21 0,6 – 0,7
11. «Шкнева»  Шкнева, Вовчків? Бобер, Млачівка? 821 280 34 Відсутні дані
всього ІІ черга
4502 1083 24
Всього по Поліському р-ну
8624 1765 20






Разом у ЗВіЗБ(О)В
25936 7085 27
 у т.ч. в експлуатації
8272 2582 31

Гідрологія

 

Поверхневі води зони відчуження представлені річками, озерами, ставками, старицями рік Прип’ять та Уж, водосховищем Київської ГЕС, меліоративними канавами, водними дзеркалами перед фільтраційними дамбами. В таблиці 1 наведена характеристика водних об’єктів, що знаходяться на території Заповідника.

Таблиця.1.

Характеристика рік та водоймищ зони відчуження

Назви водних

об’єктів

Куди впадає

ріка

Довжина в

межах зони

відчуження, км

Площа у складі

земель Заповідника

Швидкість

течії, м/сек.

Середня

ширина, м

Середня

глибина, м

Водосховище Київської ГЕС

 

 

10434,5

 

 

 

Стариці, озера

 

 

1526,4

 

 

 

Ставки

 

 

159,6

 

 

 

Канали, меліоративні канави

 

 

1314,6

 

 

 

Струмки

 

 

73,3

 

 

 

р. Прип’ять

р. Дніпро

50

 

0,5

300

5,0

р. Уж

р. Прип’ять

108

 

0,5

50

1.5

р. Сахан

р. Прип’ять

11

 

0,3

10

0.5

р. Ілля

р. Уж

40

 

0,2

10

0.5

р. Брагінка

Водосховище

Київської ГЕС

6

 

0,5

25

1,0

р. Несвіч

р. Брагінка

16

 

0,3

10

0.5

р. Вересня

р. Уж

10

 

0,4

15

1,0

р. Грезля

р. Уж

9

 

0,4

15

1,0

стр. Бережесть

р. Грезля

17

 

0,2

5

0,5

стр. Любоїзжа

р. Ілля

12

 

0,2

5

0,5

стр. Мар’янівка

р. Ілля

11

 

0,2

5

0,5

Інші струмки

 

24

 

0,2

5

0,5

 


 

Основним джерелом живлення річок зони відчуження є сніговий покрив. Доля стоку талих вод становить близько 60% річного; решта стоку розподіляється, в залежності від окремих річкових басейнів, на грунтове і дощове живлення. Такий характер живлення накладає свій відбиток на режим рівнів на протязі року. Доля підземного живлення значна і дорівнює 20-33% від сумарного стоку. Дощове живлення в основному впливає на формування стоку малих річок.

Деякі річки ( Сахан, Ілля, Брагінка та кілька інших незначних водотоків) перекриті після 1986 року в одному або кількох місцях спеціальними фільтраційними дамбами з метою зменшення виносу радіонуклідів в р. Прип’ять, а також перегороджено кілька стариць та затонів. На річках перед дамбами місцями утворились різні по площі водні дзеркала.

Створення дамби на р. Брагінка привело до зміни гідрологічного режиму (підтоплення ) на значній площі Паришівського лісництва.

До 1986 року на сучасній території зони відчуження, в основному на землях сільськогосподарських підприємств, було створено низку гідромеліоративних систем:

- “Товстий ліс” - навколо села Товстий Ліс;

- “Сахан” - навколо села Старі Шепеличі;

- “Копачі” - навколо села Копачі;

- “Радинка-Галло” - навколо сіл Рудня-Іллінецька, Замошня, Глінка;

- “Розсоха” - навколо сіл Розсоха та Іловниця;

- “Ямпіль” - навколо селі Ямпіль;

- “Опачичі-Куповате” - по заплаві від села Опачичі до села Городище;

- “Усівська” - від села Усів до села Красне;

- “Прип’ятська” - від села Красне до села Ладижичі. Північна частина системи з південною з’єднана магістральним каналом, який проходить через лісові масиви Паришівського лісництва;

- “Чапаївка” - навколо села Чапаївка. Частина системи знаходиться у Білорусі;

- “Грубчанський канал” – поблизу с. Машево. Більша частина системи знаходиться у Білорусі.

- “Брагінка” - між хутором Золотнієв і селом Теремці. Частина системи знаходиться у Білорусі.

Починаючи з 1986 року, господарський догляд за меліоративними системами не здійснювався. Канали замулюються та заростають лісовою рослинністю, погіршується стан гідротехнічних споруд. Осушені території поступово повертаються у первісний природний стан, на них поступово відновлюються водно-болотні комплекси, відновлюються властиві для природних умов Полісся зооценози.

В деяких місцях заплав Прип’яті та Ужа раніше були збудовані протиповеневі дамби. Нагляд за ними зараз не проводиться, потрібні ремонтні роботи не виконуються .

На початку року, ще при наявності льодового покриву, рівень води у р. Прип’ять трохи підвищується і дещо знижується до початку весняного льодоходу. Одночасно з весняним льодоходом спостерігається і підвищення рівня, яке закінчується в квітні-травні весняним максимумом. Спад весняного рівня відбувається значно повільніше в порівнянні з підйомом і закінчується у червні-липні. На протязі серпня-жовтня у більшості встановлюється меженний хід рівня, і в цей же час спостерігається  мінімальний рівень за рік. Літні дощі мало впливають або зовсім не впливають на рівень води. У той же час осінні дощі викликають підвищення рівня, яке триває до осіннього похолодання. Зниження температури повітря і води сприяє утворенню в листопаді льодових явищ (сало, льодохід), виникає тимчасове зниження рівня. Після утворення льодового покриву рівень води знову підвищується і в такому стані переходить у наступний рік.

Подібна зміна рівнів води на протязі року спостерігається в основному і на малих річках. Правда, підйом рівня води навесні і спад її на малих річках менший, а максимум спостерігається весною в березні - квітні, але можливий і в іншу пору року. Відповідно і тривалість літньої межені більша. Крім того, спокійний хід щоденного рівня води на малих річках в період межені може порушуватися літніми дощами.

Стояння весняних максимальних рівнів води триває не більше 1-2 днів, а на малих річках менше доби.

Середня амплітуда коливання рівнів води на р. Прип’ять дорівнює 300-500 см, на р. Уж - 25-400 см.

Перші ознаки льодоутворення на р. Прип’ять з’являються у вигляді сала переважно в останні дні листопада, на р. Уж може в 75 випадках із 100 зовсім не спостерігатися. Через 2-3 дні після утворення сала з’являється льодохід, а через 10-15 днів – льодостав.

Середні дати початку весняного льодоходу відносяться в основному до другої - третьої декади березня. Тривалість льодоходу на р. Прип’ять в середньому 8 днів ( 3-13 днів).

Під час потепління серед зими спостерігається скресання малих річок, яке триває до наступного похолодання. Таке явище може повторюватися кілька разів на протязі зими.

Тривалість вільного від льодового покриву періоду на р. Прип’ять становить у середньому 240 днів, а на малих річках - 259 днів і більше. Але в окремі роки ці показники можуть значно коливатись в залежності від погодних умов.


Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник Tel: +38 (044) 275-01-88 Електронна пошта: info@zapovidnyk.org.ua