Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник


Відродження первозданної природи Полісся
Чорнобильський заповідник

Чим живе сьогодні, що планує на майбутнє та як долає перешкоди новостворений заповідник. Про це та інше в інтерв’ю очільника Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Т. Мельничука журналу «Пожежна та техногенна безпека»
16.04.2019

Тарас Мельничук: «Із зони відчуження намагаємося зробити зону відродження»

 Як відомо, 29 вересня 1957 року на Уралі сталася радіаційна катастрофа. Росіянам знадобилося девять років, аби там створити Східно-Уральський державний радіаційний заповідник. Білоруси практично відразу після Чорнобильської трагедії організували в себе Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник  (1988 року).

Україна ж, за сумною традицією, надто довго зволікала. Лише 26 квітня 2016 року Президент України підписав указ за №174/2016 «Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника». Майже рік знадобилося, аби справа зрушила з місця. У березні 2017-го нарешті зареєстрували підприємство з офісом у Іванкові Київської області – заповідник розпочав своє функціонування.

Як гадаєте, чому ми так довго запрягали? Саме з цього запитання розпочали бесіду з виконувачем обов’язків директора Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Тарасом Мельничуком.

— Однозначно відповісти на таке запитання непросто, — каже Тарас Васильович. – Та й чи варто? Подія відбулася – заповідник створили. Тож тепер, рухаючись уперед, варто вивчати досвід тих же білорусів. Під свій заповідник вони створили окреме законодавство.

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник у своїй діяльності керується насамперед Законом України «Про природно-заповідний фонд». Існують серйозні протиріччя між ним і законодавством про зону відчуження.

Зона відчуження – територія унікальна. За тридцять років природа там відновилася. Але вона все ж залишається «забрудненою». Тому наші два пріоритетні завдання – збереження тамтешньої флори й фауни та недопущення виносу звідти радіонуклідів на чисті території. Тобто покликані виконувати такі собі бар’єрно-захисні функції, у переліку яких одне з чільних місць відводиться протипожежним заходам. Тому, як на мене, слід негайно змінювати вітчизняне законодавство під конкретний об’єкт – Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник.

Хто саме, на Ваш погляд, мусить напрацьовувати зміни до законодавства? Як швидко це можна зробити?

— Серед лобістів цих змін – Державне агентство України з управління зоною відчуження та Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. От, до слова, разом їх уже й напрацювали.

Скільки часу потрібно, аби робота виявилася не марною, а напрацьовані зміни таки потрапили до сесійної зали Верховної Ради України?

— У Кабміні визначили крайній строк – кінець 2018 року. Намагатимемося вкластися в цей термін. Хоча не все залежить од нас. Як відомо, чимало часу займає погодження в органах виконавчої влади.

Площа ввіреної Вам території становить 227 тис. га. Сьогодні в штатному розписі – півсотні працівників замість 625. Як управляєтеся в заповіднику з такою кількістю працівників? Яких саме фахівців потребуєте? Де плануєте їх набирати?

— Згадані 625 осіб – розрахунок за нормативами. Штатний розпис затверджено. До слова, площа білоруського заповідника приблизно на 10 тис. га менша за нашу. Проте працюють у ньому 700 фахівців.

Агентству підпорядковано 21 підприємство, з яких 12 функціонує у зоні відчуження. Серед них – і лісогосподарські, в яких налічується майже 400 працівників. Із часом, гадаю, їх буде реорганізовано. Тож вивільнений персонал плануємо залучити до свого штату. Кожну кандидатуру на ту чи ту посаду розглядатимемо індивідуально. Мусимо сформувати потужні відділи: в першу чергу, науковий (флора й фауна) і  природоохоронний.

Отже, у Чорнобилі міститимуться й працюватимуть науковці та природоохоронці, в Іванкові – вже трудяться бухгалтери, екологи-освітяни, у столиці управлінський апарат вирішує питання планування, фінансування, залучення інвестицій, формує інформаційну політику, а також практикуватиме роботу з іноземними представниками.

До слова, не один рік про Чорнобиль світом поширюються чутки про дво-, триголові чудовиська. Нічого подібного там ніколи не було й немає зараз. Проте на необізнаних людей вони справляють враження. Під їхній вплив потрапили й мої батьки. Дізнавшись про моє нове призначення, вони не на жарт перелякалися, висловили занепокоєння, мовляв, як ти, синочку, працюватимеш у тій триклятій зоні, де безліч монстрів.

Такі стереотипи мусимо не просто спростовувати, а ламати превентивними заходами. Їх, до слова, розпочали зі шкіл та вишів Києва. Уже рік зустрічаємося зі столичною юнню, розповідаємо правду про заповідник. Водночас студентів старших курсів запрошуємо на практику. Себто із зони відчуження намагаємося зробити зону відродження.

Чи зроблено проекти землеустрою та організації території заповідника, без чого не може функціонувати й розвиватися жоден об’єкт  природно-заповідного фонду?

— Маємо кошти на розробку проекту організації території. Успішно його втілюємо в життя.  На початку серпня   отримали перший  транш і вже розпочали розробку проекту землеустрою території Заповідника.

— Хто виступає донором?

— Фінансування обох проектів здійснюється в рамках Проекту ГЕФ/ЮНЕП «Збереження, посилення та управління запасами вуглецю та біорізноманіттям у Чорнобильський зоні відчуження», який започатковано у 2015 році. Його бенефіціари – Міністерство екології та природних ресурсів України та Державне агентство України з управління зоною відчуження.

Кошти надає  через програму ООН з навколишнього середовища надає Глобальний екологічний фонд. Тут акумулюються гроші економічно потужних країн, великих підприємств, які спрямовують на спеціальні програми ООН – екологічні проекти.

Нам дещо більше пощастило з фінансуванням. Одного разу в європейців визрів проект щодо  зони відчуження. Але з часом усе почало затухати. Ніхто ним не цікавився, та й самі європейці не придумали, що з тим робити. Невдовзі вирішили проект закрити.

Аж тут створили Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Ми звернулися за допомогою і нас почули.

— Тарасе Васильовичу, треба розуміти, до завершення 2018 року Вам вдасться завершити розробку проекту по землеустрою.

— Технічно – цілком можливо. Передбачаю, проблема виникне під час його затвердження. Адже для початку потрібні рішення всіх селищних рад. Потім – слово за районними та обласними радами. А це все гарячі дебати, дорогоцінний час. Згодом до процесу приєднаються центральні органи виконавчої влади – Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, Міністерство екології та природних ресурсів та ін.

Зважаючи на отриманий досвід у Національному природному парку «Голосіївський» (7 років трудився на посаді заступника директора – головного природознавця, розробляв тамтешній проект землеустрою), гадаю, тепер усе зробимо набагато швидше. До слова, нещодавно, задля наведення «мосту дружби» й розуміння, побували в смт Красятичі на колегії Поліської райдержадміністрації – Заповідник створено на території Іванківського і Польського районів.  Останній не лише межує із зоною відчуження, але й  частково оточений нею. Людей ознайомили з нашими планами. Доведену інформацію, схоже, сприйняли з розумінням.

— Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, як відомо, організація державна, неприбуткова. Грошей у казні, за сумною українською традицією, катма. Як плануєте розвивати ввірену Вам територію?

Відверто кажучи, Україні не з руки бідувати. Адже насправді живемо в дуже багатій державі. Сподіваємося, не за горами той час, коли Україна нарешті «прокинеться» й на цій територій почнеться бурхливий економічний розвиток. Тоді й проблем із фінансуванням заповідника не існуватиме.

Попри такі сподівання, не збираємося сидіти в очікуванні на наше економічне диво. У столичному офісі взялися за творення потужного фахового відділу, який займатиметься розвитком міжнародних відносин. Не секрет, що чимало іноземних структур виявляють неабиякий інтерес до зони відчуження. До неї багатьох манить. Навіть у якості туристів. Хоча вітчизняне законодавство забороняє розвивати на цій території рекреаційні проекти: вона – забруднена, але там триває життя, і воно, схоже, розвивається. Тому плануємо заробляти за рахунок наукових відвідувань.

— Цьогоріч на утримання заповідника Кабмін виділив 25 млн грн. На що конкретно спрямовано кошти?

— Одразу зазначу: це – крапля в морі. Один мільйон спрямували на сплату комунальних послуг, 24 мільйони – на заробітну плату. Для нинішніх п’ятдесяти працівників – забагато. За рахунок економії фонду заробітної оплати праці облаштували робочі місця для наших працівників, адже донедавна не мали не лише офісів, а й бодай стільця …

У 2019 році на збільшення витратної частини для заповідника розраховувати, схоже, не доводиться. Аби не зменшили. У гарячих дебатах намагаємося бодай відстояти цьогорічні 25 мільйонів. Одначе сумніваємося, що так і буде.

Час од часу на території зони відчуження виникають пожежі. Які заходи здійснюєте, аби попередити таке лихо?

— За українськими статистичними даними, до 95% пожеж людина спричиняє власною діяльністю. Для прикладу, в США людський фактор становить 10%, решта припадає на природний.

Пожежа до заповідника в основному приходить з-поза меж зони відчуження. На своїх городах наші селяни завжди знайдуть, що спалити. Особливою активністю вони відзначаються у весняно-літній пожежонебезпечний період. Ну, а далі «червоний півень» із вітерцем помандрував гуляти територією заповідника.

Ще один з факторів виникнення пожеж у зоні відчуження – наявність джерел вогню на всій території (легальні та нелегальні відвідувачі зони, самосели, транспорт, роботи в лісах, персонал тощо).

Водночас протипожежна техніка вже давно фізично й морально застаріла. Іноземці її залюбки фотографують: думають, то унікальні музейні експонати. Наші ж люди на ній працюють.

В зоні відчуження функціонують ДСП «Північна Пуща», підрозділи ДСНС України в Київській області та ін., які активно  займаються питаннями пожежної безпеки.

Неабияк нас підтримала Лісова служба США, яка в своїх лісах гасить пожежі. Американці передали понад 100 комплектів бойового одягу, торік за власний кошт встановили п’ять відеокамер. Доволі важлива річ: відразу видно місце задимлення, тож пожежні служби мають змогу негайно реагувати на загоряння.

На сьогоднішній день в зоні відчуження більше десятка пожежно-спостережних веж.

— Рятувальники із ДСНС України в Київській області їхній стан нещадно критикують.

— І не марно: більшість веж – в аварійному стані. Дві  з них (в Денисовицькому та в Луб’янському лісництвах) зняли з експлуатації. Фукціонують 6. Установлені на них камери відеоспостереження, на жаль, не покривають усю площу.

Аби цілком охопити зону відчуження, слід установити ще десяток камер та декілька пожежно-спостережних веж. Плануємо це зробити в рамках проекту ГЕФ/ЮНЕП.

Завдяки ОБСЄ в зоні відчуження з’явилося два  квадрокоптери (ще один придбали за власний кошт). На прилеглих до зони відчуження територіях серед населення розповсюджуємо інформаційну продукцію превентивного змісту.

Чи плануєте організувати штатну пожежну службу?

—   Державним агентством України з управління зоною відчуження розроблено проект постанови Кабінету міністрів «Про створення відомчої пожежної служби в зоні відчуження».  Це – надзвичайно важливий момент. Враховуючи ситуацію що склалась на сьогоднішній день в зоні відчуження стосовно пожежної безпеки, та щоб не розпорошувати ці функції   по різних підприємствах і не фінансувати їх по залишковому принципу, ініціювали створення окремої структури (на базі тих, що вже є). Вона забезпечуватиме пожежну безпеку в зоні відчуження і утримуватиметься за рахунок держбюджету. Передбачається: у Заповіднику буде відповідний підрозділ цієї структури, оскільки природоохоронне законодавство чітко регламентує навіть такий вид діяльності на територіях об’єктів природо-заповідного фонду, як протипожежне упорядкування території. Отож плануємо вдосконалювати заходи, які запобігатимуть загорянням.

— Деякі науковці запевняють, що лісові пожежі не лише шкода, а й благо. Адже, приміром, у тій же зоні відчуження згорають колишні рукотворні насадження, а на їх місці відновлюються притаманні саме цьому регіону зелені масиви. Можливо, й справді не такий страшний дідько (лісовий вогонь), як про нього теревенять. Як гадаєте?

— Буваючи в службовому відрядженні за Атлантикою, бачив навмисно випалені лісові ділянки. Даний процес там готують тривалий час, погоджують із екологічними організаціями, ведуть широку пропагандистську роботу з місцевим населенням. Переконавши їх та місцеву громаду в потребі підпалу й діставши на це згоду, підносять запальничку. Такі речі американці практикують у чистих лісах.

Ми ж розмовляємо про забруднену територію. Тому будь-які пожежі в зоні відчуження – зло! І тільки – зло!

— І насамкінець, Тарасе Васильовичу, нашої розмови про полювання на заповідній території. У суспільстві подейкують, що там створено прекрасний полігон для незаконного сафарі.

— Це – черговий міф. Він із тієї скриньки Пандори, що й двоголові тварини.

Наприкінці 2017 року з європейським колегами оглядали заповідник із борту гвинтокрила. Побачене вразило не лише мене. На очі потрапляли табун за табуном неляканих парнокопитних: олені, лосі, косулі, дикі коні Пржевальського… Захоплений іноземець вигукнув, що подібного скупчення звірів не бачив навіть у африканських парках, заповідниках. Тому про полігон для незаконного сафарі можуть говорити лише невігласи-пліткарі та наші вороги.

Хоча поодинокі випадки браконьєрства, на жаль, трапляються. Згідно із вітчизняним законодавством периметр зони відчуження охороняє національна поліція. Наша людина, зазвичай, завжди готова просунути свого носа туди, куди це суворо заборонено робити. Ось такі спритники й проникають на територію зони відчуження. Байдуже, що вона забруднена.

До слова, на заході жоден мисливець не ступить до чистого лісу (до забрудненого – й поготів) без ліцензії. У американців навіть штрафують за залишену впольовану ліцензійну тушу:  її треба обов’язково прибрати з лісу. У Білорусі – також чималі штрафи за незаконний вилов риби, полювання. У нас – надто мізерні, сказав би, ліберальні.

Хай там що, але зараз активно формуємо єгерську, природоохоронну служби. Під час нересту разом із представниками національної поліції та державної екологічної інспекції провели дієві рейди, зокрема, попередили понад півсотні незаконних в’їздів на територію зони відчуження.

Отже, роботу розпочали. Сподіваюся, надалі вона буде ще успішнішою: жоден браконьєр не перетне заборонену лінію. А природа тут таки відновлюється, буяє, біологічного різноманіття на території заповідника більше, аніж на інших територіях.

Запитував Олег МАХОВСЬКИЙ


Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник Tel: +38 (044) 275-01-88 Електронна пошта: info@zapovidnyk.org.ua