Лось європейський Alces alces

Клас Ссавці Mammalia

Ряд Ратичні (Парнокопитні) Cerviformes (Artiodactyla)

Родина Оленеві Cervidae

Рід Лось Alces

 Alces alces (Linnaeus, 1758)

Охоронний статус

(Червона книга України, 2009); (The IUCN Red List, 2017); (Конвенція про охорону, 1998).

Опис зовнішнього вигляду

Лось – найбільший представник родини. Сучасних лосів ділять на два види — лось звичайний і лось американський (іноді другий не виокремлюють). Перший трапляється в Україні, де його чисельність різко скоротилась, тому 9 листопада 2017 лося внесли до Червоної книги України рішенням Національної комісії з питань Червоної книги України після відповідної пропозиції у травні 2017 року.

Довжина тіла самця – до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12-13 см; маса 360-600 кг, самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось помітно відрізняється від інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок високий, у вигляді горба. Ноги сильно витягнуті, тому, щоб напитися, лось вимушений заходити глибоко у воду або ставати на коліна передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з нависаючою м'ясистою верхньою губою. Під горлом м'який шкірястий виріст (т. зв. «сережка»), що досягає 25-40 см. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі. Зустрічаються також особини з цілком білим кольором хутра, при чому вони не є альбіносами.

У самців є величезні (найбільші у сучасних ссавців) роги, нерідко лопатоподібні за формою (особливо виразна лопатоподібна форма у якутських і американських лосів); їхній розмах досягає 180 см, маса — 20-30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді – грудні і ходить без них до квітня - травня. Самки – безрогі. Роги лося є відомим мисливським трофеєм як об'єктом мисливського колекціонування.

Опис екології виду

Лось поширений в лісовій зоні Північної півкулі, рідше в лісостепу і на околицях степової зони. У Європі зустрічається в Польщі, Угорщині, Чехії, Білорусі, на півночі України, в Скандинавії і Центральній Росії; у Азії – від Північної Монголії і Північно-східного Китаю до північної частини сибірської тайги. У Північній Америці водиться на Алясці, в Канаді і на північному сході США, доходячи до штату Колорадо. Всього на Землі – близько півтора мільйони лосів.

 За найдетальнішими класифікаціями, на сьогодні відомо два сучасні і, принаймні, три вимерлі види роду.

Лосі населяють різні ліси, чагарники вербняків по берегах степових річок і озер, в лісотундрі тримаються по березняках і осичняках. У степу і тундрі влітку зустрічаються і далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів має наявність боліт, тихих річок і озер, де влітку вони годуються водною рослинністю і рятуються від спеки. Взимку для лося необхідні змішані і хвойні ліси з густим підліском. У тій частині ареалу, де висота сніжного покриву не більше 30-50 см, лосі живуть осіло; там, де вона досягає 70 см, на зиму здійснюють переходи в менш сніжні райони. Перехід до місць зимівель йде поступово і продовжується з жовтня по грудень-січень. Першими йдуть самки з лосятами, останніми, – дорослі самці і самки без лосят. У день лосі проходять по 10-15 км. Зворотні, весняні, переходи відбуваються під час танення снігів і в зворотному порядку: першими йдуть дорослі самці, останніми – самки з лошатами.

У лосів немає певних періодів харчування і відпочинку. Літня спека і гнус роблять їх нічними тваринами, день заганяє їх на гольці і поляни, де дме вітер, в озера і болота, де можна сховатися по шию у воду, або в густі хвойні молодняки, які дещо захищають від комах.

Взимку лосі харчуються вдень, а вночі майже весь час залишаються на лежанні. У великі морози тварини лягають в пухкий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, що скорочує тепловіддачу. Взимку лось сильно толочить сніг на ділянці, званій у мисливців лосиним «стійбищем», стойбом. Розташування стойб залежить від кормних місць.

Лосі харчуються деревинно-чагарниковою і трав'янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками і грибами. Влітку вони поїдають листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значної висоти; годуються водними і біляводними рослинами (вахта, калюжниця, глечики жовті, латаття біле, хвощі), а також високими травами на гарі і лісосіках — знітом, щавлем. В кінці літа відшукують капелюшні гриби, гілочки чорниці і брусниці з ягодами. З вересня починають скушувати побіги і гілки дерев та чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілковий корм. До основних зимових кормів лосів належать верба, сосна (у Північній Америці — ялиця), осика, горобина, береза, малина, жостір; у відлигу вони гризуть кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 кг корму, а взимку — 12-15 кг; за рік — близько 7 т. При великій чисельності лосі ушкоджують лісові розплідники і посадки. Майже всюди лосі відвідують солонці: взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.

Лосі прудкі, бігають до 56 км/год; добре плавають. Розшукуючи водні рослини, можуть тримати голову під водою більше хвилини. Від хижаків обороняються ударами передніх ніг. З органів чуття у лося краще всього розвинені слух і нюх; зір слабкий: людини, що нерухомо стоїть, він не бачить на відстані кількох десятків метрів. Лось дуже рідко першим нападає на людину. Звичайний напад відбувається при дратівливих чинниках або наближенні до малят.

У багатьох країнах, де чисельність лосів велика, існує чимало проблем з перетинанням транспортних шляхів з міграційними шляхами та індивідуальними ділянками лосів. Лось може пошкодити будь-який автомобіль у разі порушення його прав.

У лютому 2017 року Міністерство екології та природних ресурсів України спочатку офіційно заборонило полювання на лосів на всій території країни строком на 25 років, а потім занесло вид у Червону книгу України.

Річний цикл життя

Самці і самотні самиці живуть поодинці або невеликими групами по 3-4 тварини. Влітку і взимку дорослі самиці ходять з лосенятами, утворюючи групи з 3-4 голів, іноді до них приєднуються самці і самотні самиці, утворюючи стадо в 5-8 голів. Навесні ці стада розпадаються.

Гін у лося відбувається в той же сезон, що у оленя, — у вересні-жовтні і супроводжується характерним глухим ревом самців («стогоном»).

Лосенята народжуються в травні-червні, після виношування, яке триває від 216 до 264 днів. Зазвичай, одна самка народжує одне теля, хоча іноді трапляються двійні і трійні. Лосеня важить 11-16 кг при народженні, за 2-3 тижні здатне слідувати скрізь на матір'ю, молоком якої живиться протягом 5 місяців.

Матеріал з Вікіпедії