У системі конституційних норм, які визначають правовий статус людини та громадянина в Україні, екологічним правам приділено важливе значення. Одним із таких прав, що гарантовані у статті 50 Конституції України, є «право на безпечне для життя і здоров'я довкілля», важливою складовою якого є право вільного доступу до інформації про довкілля – тобто про якісний стан навколишнього природного середовища, якість харчових продуктів і предметів побуту. Конституція України також гарантує відкритість такої екологічної інформація та не можливість її  засекречення.

Для України, як ні для будь-якої іншої країни у світі, наявність таких норм в Основному Законі є глибоко усвідомленим, оскільки, насамперед, пов’язано зі страшною трагедією  планетарного масштабу – Чорнобильською катастрофою, подолання наслідків якої визнано конституційним обов’язком держави Україна.

Законодавче регулювання суспільних відносин, а також формування нової екологічної політики у післячорнобильський період для України розпочато з прийняттям Верховною Радою Української РСР Закону Української РСР «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 року, який на сьогодні по праву вважається «Екологічною Конституцією» України.

Одним із перших законів, який закріпив право особи в Україні на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя, а також захист особи та суспільства від неправдивої інформації, став Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року. Відповідно до статті 1 цього Закону під  «інформацією» розуміються «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді», а згідно зі статтею 10 Закону однією із основних галузей інформації визначено інформація про стан довкілля (екологічна інформація).

У 1998 року Україною, як державою було підписано важливий міжнародний документ – Конвенцію Європейської Економічної Комісії ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, т.зв. «Орхуська конвенцію» (м. Оргус, Данія 25 червня 1998 року), до якої Україна приєдналась у 1999 році ратифікувавши її згідно з Законом України від 6 липня 1999 року.

Ця Конвенція є основним міжнародним інструментом, що забезпечує дотримання принципів доступу до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища.

Отже, закріплені на законодавчому рівні правила щодо вільного доступу громадян до екологічної інформації -  це не лише право, але й обов’язок кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля.