Клас Птахи - Aves

РЯД ЛЕЛЕКОПОДІБНІ - CICONIIHFORMES

Родина Лелекові - Ciconiidae

 Лелека білий - белый аист - Сiconia ciconia L.

Леле́ка бі́лий

Ciconia ciconia

Охоронний статус

Білий лелека оцінений як найменше занепокоєння по Міжнародний союз охорони природи (IUCN). Він виграв від людської діяльності під час Середньовіччя оскільки ліси були очищені, але зміни в методах землеробства та індустріалізації побачили, що вони занепадали та зникали з частин Європи в 19 - на початку 20 століть. Збереження та реінтродукція Програми по всій Європі призвели до відновлення розведення білого лелеки в Нідерландах, Бельгії, Швейцарії, Швеції та Великобританії.

Опис зовнішнього вигляду

Білий лелека — птах розміром від 80 до 100 см довжиною, розмахом крил 200—220 см та вагою від 2,5 до 4,5 кілограмів. Забарвлення пір'я біле, за винятком махових пір'їн на крилах, які мають чорне забарвлення. Коли крила птаха складені, махові пір'їни закривають задню частину тіла, звідси походить його назва — чорногуз, тобто "чорнозадий" від давнього слова гузня — сідниця. Дзьоб та ноги у чорногуза червонясті і довгі. Голос слабкий. Спілкуються птахи здебільшого клацанням дзьоба. Цими клацаннями вони вітають один одного, а також захищають гніздо від чужаків. Поведінці білого лелеки властивий шлюбний ритуал, котрий супроводжується спільним з партнером клацанням дзьобами. Довгі, червоні ноги добре пристосовані до ходіння по мілководдю.

Опис екології виду

Лелеки часто гніздяться по сусідству з людським житлом, обираючи для цього дахи будинків, труби печей, опори ліній електропередач або дерева, що ростуть поблизу споруд. Вони обирають для гнізд високі місця, звідки добре проглядається місцевість. Іноді можна помітити цілі колонії лелек числом до 20 гнізд. Селяться птахи, як правило, на околицях ставків, річок або заболочених лугів. На період гніздування та вигодовування пташенят білий лелека відлітає до Європи, а зимує в Південній Африці. У білих лелек два основних маршрути осінніх перельотів. Птахи, що мешкають у Західній Європі, летять через Гібралтар і далі вздовж західного узбережжя Африки на південь континенту. Східні лелеки летять над Босфором в Малу Азію, звідти – в Єгипет і над долиною Нілу в Південну Африку. Далеко не всі птахи відлітають зимувати на південь. Одні надто слабкі, у інших пошкоджені крила, і єдиний порятунок їм приносить зустріч із людиною. Люди нерідко рятують птахів із біди, приносячи їх у зоопарки або даючи прихисток у себе в господарстві. Лелеки легко приручаються і іноді до кінця життя залишаються у хазяїв.

Першим прибуває на місце самець. Відшукавши рідне гніздо, він приводить його до ладу після зими, розширює та укріплює новими гілками, вистилає мохом та соломою. Гніздо лелеки важить до 500 кг і досягає 2 м у діаметрі. Через кілька днів прилітає і його подруга. Влаштувавшись у гнізді, самиця за 10 днів відкладає до 4 яєць, після чого батьки по черзі насиджують кладку. Пташенята прокльовуються через 4 тижні, в тій же послідовності, в якій були відкладені яйця. Новонароджене пташеня важить 75 г і все покрите сірувато-білим пухом, який через тиждень замінюється білим пір’ячком. Неймовірно ненажерливі пташенята постійно вимагають їжі, і батьки без втоми напихають їх різноманітною поживою. Батьки не тільки приносять пташенятам величезну кількість корму, а й воду у дзьобі. У сильну спеку батьки прикривають дитинчат від сонця, широко розкривши крила. У два місяці пташенята беруть перші уроки польоту, і вставши на крило, на другий день залишають гніздо. У кінці літа молодь відлітає з батьками в Африку, де живе 3 роки, і тільки після цього вони повертаються у рідні краї, щоб вивести власне потомство.

Білі лелеки — синантропні птахи. Вони охоче селяться в населених пунктах. Трапляються навіть у великих містах. Але дуже рідко знаходять гнізда лелек і далеко від людського житла — в заплавах рік, на узліссях, уздовж доріг. Чорногузи гніздяться на скелястих підвищеннях, на деревах, будівлях та електричних опорних стовпах. Вони заселяють відкриті та напіввідкриті ландшафти, поряд з людським житлом. З дерев лелеки віддають перевагу тим, що ростуть поблизу людського житла або в заплавах рік і мають велику розлогу крону. За підрахунками, зробленими в Україні у 1987 році, більш ніж половина гнізд на деревах були збудовані на тополях, ясенах, вербах i дубах. Білі лелеки надають перевагу вологій місцевості, долинам річок та низинним болотам. Пара чорногузів часто роками гніздиться на одному і тому ж місці, таким чином самиця і самець щороку зустрічаються, хоча пару утворюють на сезон. Гніздо лелеки будують із гілок дерев. Міцні і довгі лягають до основи, менші накладаються згори. Усередині птахи вистилають оселю сіном, травою, мохом. Нерідко трапляються також папір, ганчірки, коров'ячий і кінський гній, картоплиння, шматки целофанової плівки тощо. Спочатку гніздо порівняно невелике — близько метра в поперечнику і всього кілька десятків сантиметрів заввишки. З роками гніздо надбудовується і збільшується за розмірами.

Розміщення гнізд білого лелеки за останні десятиліття зазнало значних змін. Якщо у 1931 році на тодішній території УРСР 68 % їх були на будівлях, то до 1987—1988 роках частка скоротилася до 20 %, у 1994—1995 роках становила вже всього 13 %, а в 2004—2005 роках — узагалі лишень 9 %. Невпинно збільшується відсоток гнізд на стовпах і водонапірних вежах. Кількість гнізд на деревах спочатку збільшилася майже в півтора рази, потім почала також зменшуватися, за вказаний період вона коливалась у межах 30–45 %. Ця тенденція є загальною, вона спостерігається у різних країнах. Чорногузи стали гніздитися навіть на залізничних станціях, влаштовуючись на опорах контактної мережі. На шум поїздів під самими ногами вони не звертають уваги.

У віці близько чотирьох років чорногуз стає статевозрілим і готовим до спарювання. Навесні, після прильоту та шлюбного ритуалу, молода пара будує гніздо і самиця відкладає 3–6 яєць, які висиджують по черзі самиця і самець 30-32 дні. Яйце чисто біле, близько 100 грамів вагою. З'являються яйця в гніздах у другій половині квітня — на початку травня. Терміни їх відкладання досить розтягнуті. Одночасно можна побачити і чорногузів, які насиджують і таких, що тільки займають гнізда.

Новонароджені чорногузи вдягнені у ніжний сірувато-білий пух, дзьоб у них темний, ніжки — жовто-рожеві. Важать вони всього 60–80 грамів. Народжуються пташенята сліпими, але очі в них відкриваються вже через кілька годин. З першого дня пташенята їдять самостійно. Годують їх обидва птахи. Вони приносять їжу у дзьобі чи в горлі (вола у лелек немає) і відригують її всередину гнізда. У перші дні малята отримують дрібну і ніжну поживу — черв'яків, личинок комах тощо. Поступово їхній раціон розширюється.

Пташенята перебувають у гнізді майже два місяці. Виліт молодняку відбувається у другій половині липня — на початку серпня. Найчастіше до вильоту доживає 2–4 молодих птахів. За даними моніторингових спостережень в Україні у 1992–2005 роках (5490 гнізд із пташенятами), 42 % лелечих виводків перед вильотом мали 3 пташенят, 29 % — 2, 20 % — 4, 5 % — 1, 4 % — 5, 0,3 % — 6, 0,02 % — 7 (єдиний випадок за 14 років спостережень). У сприятливі роки зростає відсоток більших виводків, частка гнізд з 3 і 4 пташенятами майже вирівнюється, а в окремих місцевостях останні можуть навіть переважати. У несприятливі ж роки, навпаки, максимум зміщується на виводки з 2 пташенят.

Лелеки очевидно в останні роки стали пристосовуватись до життя у зміненому людиною середовищі та добувати собі їжу в більш посушливих умовах. Перспективи для цього виду, на жаль, невтішні і ймовірно у майбутньому можна буде очікувати подальший спад чисельності. Однак помітне покращення успішності розмноження у 2018 р. вселяє надію, що в недалекому майбутньому все нормалізується (Грищенко, 2018).

Річний цикл життя

Білий лелека — перелітний птах. У серпні зграї, керуючись інстинктом, починають тягнутися на південь. В Україні зграї зазвичай нараховують від 2–3 до сотні лелек. Але іноді можна побачити й великі багатосотенні скупчення. Зграї поступово збільшуються на шляхах перельоту і на Балканах складаються вже з тисяч птахів. На зимівлю чорногузи з різних частин Європи летять різними шляхами. Існують дві популяції — східна і західна, лінія розділу між якими — своєрідний вододіл — проходить Голландією, Гарцем, Баварією, Альпами. У німецькій науковій літературі вона називається пролітною межею. Але це не чітко окреслена лінія, навколо неї існує широка смуга змішування напрямків — птахи тут можуть мігрувати як в один, так і в інший бік. Найцікавіше те, що різні напрямки перельоту можуть мати молоді лелеки, що вивелися в одному й тому ж гнізді. Якось у 1974 році знайшли двох закільцьованих птахів з одного виводку: першого — у Франції, другого — в Угорщині. Висліди кільцювання на північному заході Німеччини (ця територія розташована дещо східніше від «пролітної межі» у зоні змішування) показали, що під час першого свого відльоту 3/4 лелек прямують на південний схід Босфором і чверть — на південний захід у напрямку Гібралтару. Але вже в наступні роки життя кількість мігрувальних птахів на південний захід різко зменшується.

Птахи, що гніздяться на захід від неї, мігрують восени на південний захід Францією, Західною Іспанією, Гібралтаром. Восени прямо над вулицями Гібралтару можна побачити багатотисячні зграї. Далі перелітають країни Марокко, Мавританію, західну частину Сахари. Місця зимівлі «західних» лелек лежать у саванах південніше Сахари від Сенегалу на заході до Камеруну на сході. Переважно вони скупчуються в долинах і дельтах річок Сенегал і Нігер та біля озера Чад. Тут же зимують і лелеки, що гніздяться на північному заході Африки. Молоді статево незрілі птахи іноді залишаються в Африці й на літо. Відстань міграції становить близько 10000 км. Європейські лелеки, що гніздяться на схід від «пролітної межі», летять восени у південно-східному, а з України, Білорусі й Балтії — у південному напрямку. В Україні існує кілька головних пролітних шляхів — ділянок, де чисельність мігрувальних птахів найвища. Західними областями летять лелеки з Польщі, Житомирською та Вінницькою — з Білорусі та Балтії. Великий пролітний шлях проходить на південний захід від Полтавської до Миколаївської областей. Усі три шляхи зливаються в могутній міграційний потік, який проходить «воротами» між Карпатами та Чорним морем. Досить слабкий проліт спостерігається також східним узбережжям Чорного моря. Далі лелеки летять Балканами та Туреччиною. Малу Азію вони перетинають «за діагоналлю», звертаючи після Босфору на південний схід. Біля затоки Іскандера виходять до Середземноморського узбережжя. Потім знову звертають на південь і Близьким Сходом, Синайським півостровом потрапляють у долину Нілу, уздовж якої летять на основні місця зимівлі у Східній та Південній Африці, долаючи загалом понад 10 тисяч кілометрів. Стомившись після тривалого перельоту, птахи роблять зупинку на 4–6 тижнів у Східному Судані, щоб відпочити й погодуватися перед подальшою дорогою. Місця зимівлі «західних» лелек лежать у саванах південніше Сахари від Сенегалу на заході до Камеруну на сході. Переважно вони скупчуються в долинах та дельтах рік Сенегал та Нігер та біля озера Чад. Тут же зимують і лелеки, що гніздяться на північному заході Африки.

В Україні теж існує «пролітна межа», яка проходить десь на Лівобережжі Дніпра. Точніше про її розміщення говорити важко через обмаль даних. Якщо лелеки із західних, центральних та північних областей летять уздовж західного узбережжя Чорного моря та перелітають Босфор, то птахи зі східних областей мігрують у південно-східному напрямку до східного чорноморського узбережжя. Сюди ж летять і птахи зі східної частини ареалу в Росії. Тут також існує досить широка смуга змішування напрямків міграції. Частина лелек із Придніпров'я може летіти на південний схід. Чорногуз, закільцьований пташеням у Глобинському районі на Полтавщині у 1998 році, був знайдений наприкінці серпня того ж року біля м. Новоросійська.

Згідно з народними прикметами, відлітають лелеки 19 серпня, хоча, є поодинокі випадки, коли затримуються до осені. Та це, швидше, виняток, і пов'язано з хворобою птаха, який, як наслідок, відбившись від гурту, самостійно не може здійснити переліт, та, без людської допомоги, гине. Переліт на зимівлю чорногузи здійснюють удень. Вони летять на великій висоті, при цьому вибираючи найзручніші в аеродинамічному плані місцевості, тому намагаються уникати польотів над морем. Часто трапляється, що деякі чорногузи залишаються на зиму в місцях літнього гніздування. У більшості випадків мова йде про птахів, які були поранені, звикли до людей, або є з вадами міграційної інстинктивної поведінки. Такі птахи потребують додаткового піклування від людей протягом зими. Приліт на місця гніздування відбувається здебільшого у другій половині березня — першій половині квітня, хоча ранньої весни їх можна місцями побачити й на початку березня. Окремі птахи можуть затримуватися аж до травня. Зазвичай, першим з'являється самець, рідше — самка, іноді ж обидва птахи одразу. Самиця найчастіше прилітає кілька днів після самця. Старі лелеки повертаються раніше за молодих.

Статус у заповіднику

Після аварії на ЧАЕС та відселення людського населення зник з території. Можливі поодинокі гніздування та випадкові зальоти кочових чи пролітних особин. 

Література

Бокотей, Андрій (2007). Анотований список українських наукових назв птахів фауни України (з характеристикою статусу видів). (uk). Київ—Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. с. 30. ISBN 9668734084. OCLC 225096329.

Бокотей А., Калуга І, Абрамчук А.  Охорона білого лелеки в Польщі, Україні та Білорусі /. За ред. А. Бокотея. Природн. Т-во "Bocian" та ін.. - Львів . Сєдльце . Брест: 2010. - 16 с. ISBN 978-83-60647-13-4.

Грищенко В.Н. (1999). Постройка и заселение искусственных гнездовий для белого аиста в Украине. - Беркут. 8 (2). С. 203-212.

Грищенко В.Н. (2000). Современное состояние мировой популяции белого аиста. / Белый аист в России: дальше на восток. Калуга: Центр-Кадастр. С. 13-20.

Грищенко В.Н. (2004). Динамика численности белого аиста в Украине в 1994–2003 гг. - Беркут. 13 (1). С. 38-61.

Грищенко В.М. (2005). Чарівний світ білого лелеки. Чернівці: Золоті литаври. 160с.

Грищенко В.Н. (2007). Изменения в выборе мест гнездования белым аистом в Украине. - Беркут. 16 (1). С. 52-74.

Грищенко В.Н., Галчёнков Ю.Д. (2011). Белый аист. - Птицы России и сопредельных регионов. Пелика-нообразные, Аистообразные, Фламингообразные. М.: КМК. С. 384-416.

Грищенко В.Н., Серебряков В.В., Борейко В.Е., Грищенко И.А. (1992). Современное состояние популяции белого аиста (Ciconia ciconia) на Украине. - Рус. орн. журн. 1 (2). С.147-156.

Грищенко В.Н., Яблоновская-Грищенко Е.Д. (2010). Состояние популяции белого аиста в Украине в 2010 г. - Беркут. 19 (1-2). С. 81-92

Грищенко В.Н., Яблоновская-Грищенко Е.Д. (2016). Успешность размножения и динамика численности белого аиста (Ciconia ciconia) в Украине в 2014–2016 гг. - Беркут. 25 (2). С. 109-129.

Грищенко В.Н., Яблоновская-Грищенко Е.Д. (2017). Популяция белого аиста (Ciconia ciconia) в Украине в 2017 г.: продолжение кризиса. - Беркут. 26 (2). С. 112-12

Популяция белого аиста (Ciconia ciconia) в Украине в 2018 г.: год контрастов [Population of the White Stork (Ciconia ciconia) in Ukraine in 2018: the year of contrasts] (in Russian)December 2018. Project: Monitoring of the White Stork population in Ukraine.

Матеріал з Вікіпедії - Лелека білий - белый аист - Сiconia ciconia L.