«Врятуємо рись!»

«Врятуємо рись!» Такий багатообіцяючий, благородний, а, головне, природоохоронний та науково-дослідний проєкт започаткував торік Всесвітній фонд дикої природи (WWF).  Та для того, щоб він приніс відчутний результат і популяція цього плямистого хижака на території України стала стабільною, необхідно провести ґрунтовний моніторинг виду (до речі, останні 25 років його дослідження майже не проводились). Адже без наукових даних щодо кількості, географії мешкання, поведінки та інших показників повноцінний захист рисі звичайної (євразійської) неможливий.

Чорнобильський заповідник як давній і надійний партнер Всесвітнього фонду дикої природи  долучився до проєкту «Врятуємо рись!» вже на першій його стадії – різнопланового моніторингу життя дикої кішки на території зони відчуження. Якраз у місцевості, максимально звільненій після аварії на ЧАЕС від антропогенної впливу, цей вид рисі знайшов собі прихисток і прийнятні умови для розмноження.

 Крім того, хижак входить до європейської п’ятірки великих ссавців, які є об’єктами першочергової уваги Заповідника як резервата європейської лісової фауни. А тому співпраця ЧРЕБЗ  з WWT в площині  вивчення популяції рисей аж до ідентифікації окремих її особин – багатообіцяюча і перспективна в багатьох аспектах.

Про кожен крок спільної роботи та її результати ми розповідатимемо на цій сторінці. Таким чином, рись буде в центрі уваги не тільки співробітників Заповідника, а й громадськості.  Найперше пропонуємо до вашої уваги  загальну оглядову статтю, яка дасть розуміння специфічності нашого регіону й місця в ній рисі європейської.

Аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року тому й називається катастрофою, що її наслідки – матеріальні й моральні – були не просто тяжкими, але й, часто, незворотними.  Крім виведення з господарської сфери діяльності кількох сотень тисяч гектарів земель, були переселені зі своїх будинків за межі 30-кілометрової зони 110 тисяч місцевих жителів.

У той же час, ці два важливі чинники – радіоактивне забруднення й  відсутність на такій величезній території людей - не могли не вплинути на життєдіяльність (розвиток чи занепад) місцевої флори і фауни. Тому не дивно, що  упродовж наступних років ця територія стала найважливішим джерелом інформації для наукових досліджень.

Час показав: хоч живі організми є найбільш вразливими до дії іонізуючого випромінювання, але депресивні зміни на рівні угруповань тваринного світу відмічались лише в перші 2-3 місяці після аварії на найбільш  забруднених ділянках. А от надалі склад і структура зооценозів поступово змінювались у напрямку відтворення автохтонних, властивих саме для даної природно-географічної зони, комплексів.

Дослідження, проведені протягом 1986-1996 років, виявили значне зростання чисельності видів мисливської фауни, збільшення чисельності рідкісних і, навіть, появу нових, раніше зниклих з території видів. Головне, що встановили науковці вже на той час: тваринний світ зони відчуження  спонтанно відновлюється до стійкого стану, що був характерним до початку інтенсивного освоєння Поліського регіону в  XVIII ст. Це явище дослідники назвали вторинними екологічними наслідками.

Ситуацію з самовідновленням у зоні відчуження тваринного й рослинного світу обов’язково потрібно було використати для збереження та відтворення біологічного різноманіття не те що України, а й всієї Європи. Щоправда, ця можливість довгий час знаходилась на периферії уваги органів управління: акцент ставився на питаннях поводження з радіоактивними відходами та виведення ЧАЕС з експлуатації.

Однак непростий шлях до створення інструменту для збереження й відтворення природного середовища  було подолано і, як ми знаємо, 26 квітня 2016 року Президент України підписав Указ «Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного  біосферного заповідника». В структурі Заповідника створені підрозділи, які займаються дослідженням, охороною та відтворенням природного середовища.  

Найбільш вразливим елементом наземних екосистем є великі хижаки. Великі індивідуальні території, відносно невелика кількість нащадків, потреба в різноманітті ландшафту – все це робить складним їх існування в сучасному світі. На Поліссі до таких можна віднести рись, вовка та бурого ведмедя.  

Рись євразійська

Найбільша кішка бореальних лісів Євразії. У минулі часи рись була звичним для Полісся звіром. Але внаслідок знищення лісів і прямого переслідування її людиною ще в ХІХ ст. рись стала рідкісною. А на початок ХХ ст. зовсім зникла. Браконьєрство, фрагментарність ареалу та збіднення кормової бази призвели до тривалої депресії виду. Залишилися лише поодинокі історичні свідчення короткочасної появи тварин в Україні.

Про повернення рисі у наші ліси стали говорити лише в останнє десятиріччя. Фото та відео зі встановлених пасток дозволяють стверджувати, що цей рідкісний вид повернувся до колишніх місць проживання.

Найбільш виразно це виявилось на територіях, які обезлюдніли після аварії на ЧАЕС. Першу появу рисі  зафіксовано в Поліському державному РЕЗ (Білорусь) в 1991 році. На українській ділянці зони відчуження вчені вперше зафіксували рись у 2000 році. Було виявлено 10 особин звіра на території в 500 кв.км.

З 2012 року й по даний час фотопастки, розставлені фахівцями Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів і радіоекології та Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, надають про цю тварину більше інформації.  Доведено, що цей великий хижак водиться практично на всій території нашого Заповідника, включаючи території навколо населених пунктів. Великі угрупування звіра спостерігали в районі сіл Старі Шепеличі, Чистогаловка, Вільча, Денисовичі, Паришів, Ладижичі, Теремці. На деяких ділянках рись зустрічається рідко.

Рись - автохтонний вид даного регіону. Факт його самостійного повернення й помітний приріст чисельності вказує на те, що умови зони відчуження повністю відповідають біологічним потребам тварини. Адже негативний вплив людини (як своєю господарською діяльність, так і браконьєрством) відносно рисі та тварин, які є для хижака кормовою базою, зведено до мінімуму.

Величезна територія, різноманіття біотопних умов, багата кормова база (косулі, зайці, тетеруки, рябчики та ін.) зможуть забезпечити формування самопідтримуючої популяції.