Їжак на Поліссі – багаточисельний вид, але у дикій природі, в т. ч.
у Чорнобильському біосферному заповіднику, – рідкісний. У зоні
відчуження на автошляхах він не реєструється як загиблий.
При сутінковому і нічному обліку тварин у Заповіднику з-під фар
автомобіля було обліковано велику кількість різних видів тварин, але
тільки не їжака. Зустрічається тварина поблизу осель самоселів.
Коли б створювали регіональну Червону книгу Чорнобильського
заповідника, то в неї їжак потрапив би обов’язково, а, для прикладу,
той же орлан – ні.
Тривалий час науковці вважали, що в Україні живе їжак
звичайний (Erinaceus europaeus Linnaeus, 1758). Проте 1995 року
українські зоологи встановили, що наші їжаки належать до іншого виду
– їжак білочеревий (Erinaceus concolor Martin, 1838).
В осінній період ці тварини стають більш активними, посилено
харчуються і накопичують жирові запаси для зимівлі. За екологією їжак
– хижак. Живиться різноманітною тваринною їжею, у тому числі
комахами, черв'яками, слимаками, дрібними наземними хребетними
(ящірками, вужами, пташиними яйцями, мишами, навіть падлом).
Хто мав можливість спостерігати у вечірніх сутінках, як полює
їжак, мабуть, був здивований тим, наскільки це швидка і довгонога
тварина (див. фото).
Розмножуються їжаки раз на рік, на початку або посеред літа.
Сховищами слугують різного роду природні або штучні порожнини,
нори, купи хмизу. Взимку впадають у сплячку. Здатні до гіпотермії або
зниження температури тіла у періоди низької активності.
Вид мешкає по узліссях листяних лісів, степових ярах, балках,
берегах каналів і лісосмугах. Гніздо будує тільки на час зимівлі і
виведення потомства.
Їжак – тварина, наділена в народних повір'ях мудрістю і
чародійними властивостями.
На переконання поліщуків, ця тваринка – непроста, а тому її не
можна зобижати. Їжак, вуж і мишка – це одвічні супутники людини.
Найбільш шановані звірі вважались оберненими на тварин людьми,
або синами сонцями. У європейських народів небесне походження має
не так багато тварин: серед них – лосиха-мати та їжак!
У болгарів є така казочка: «Сонце вирушило шукати їжака і
знайшло його, коли той гриз камінь. На питання, навіщо він це робить,
їжак відповів: «Відтепер я вчуся їсти камінь, адже коли ти одружишся з
Місяцем, народиться багато нових сонць. Коли вони будуть світити на
небі, все згорить і нічого буде їсти». Почувши це, Сонце передумало
одружуватися, а Місяць від сорому сховався від Сонця і тепер не
світить, коли на небі Сонце.
Згідно з болгарськими повір'ями, їжак – наймудріша з тварин, бо
найдовше живе на світі. Він знає, що було раніше і про що люди давно
забули. Він знає також особливу молодильну траву, любовний напій і
ніколи не старіє.
У народній уяві українців їжак – крутий звір-супермен. Він знає,
як добути не тільки молодильну траву, але і «розрив-траву», здатну
зривати будь-які запори, відкривати без ключа будь-які замки. Щоб
отримати цю траву від їжака, потрібно загородити його гніздо з
дитинчатами камінням. Їжачиха, не зумівши подолати цю перешкоду,
відправиться на пошуки «розрив-трави», а здобувши її, повернеться до
гнізда і з її допомогою зруйнує перепону. Тоді можна забрати чарівну
траву і використовувати її для якоїсь крадіжки чи грабунку.
Македонці вважають, що їжак тримає цю траву під язиком.
Схожа казочка з простішим сюжетом є і у нас у Поліссі. Замість
їжака може виступати повільна черепаха чи вуж. Тому їжак – це ще і
добрий дворовий Божок. А ще він – близький товариш і родич
лісовику-чорту. Нечистий сотворив їжака з вирваних трьох волосків з
власної бороди.
У Поліському заповіднику існує болото Волосок-Волисок з
недоброю славою, котре за легендою теж утворилось з волоска
бороди лісового чорта. Голки їжака мають не тільки магічну силу, і й
практичне використання. Ще й донедавна в деяких сільських чередах
на корів чіпляли їжачу шкіру, щоби телята не висмоктували молоко.
Їжак – досить простий для спостереження вид, котрий доцільно
використовувати і в екотуризмі, і в екскурсійній роботі зі школярами.
Автор тексту та фото - Сергій Жила.