Існує хибне уявлення, що цілком і повністю робота заповідників вичерпується охороною природи. Достатньо намалювати на місцевості кордони об’єкту ПЗФ, встановити за ними інформаційні знаки та шлагбауми, набрати та підготувати службу охорони й розпочати чергування. Все інше за тебе зробить природа. Це не так.

Заповідник – це установа, яка проводить постійні спостереження за станом природного середовища. Результати цих спостережень лягають в основу процедур менеджменту території та плану дій відносно окремих компонентів середовища – популяцій та оселищ тварин, лісів, водних об’єктів та іншого. Крім того, дані про стан природного середовища мають самостійну цінність для наукових досліджень у сфері екології та екологічної політики державного і регіонального рівня.

Останні десятиріччя виявили дефіцит інформації про стан чисельності та розповсюдження багатьох видів ссавців, але насамперед це стосується хижаків та копитних. Органи державного управління опинилися в ситуації, коли нема чим обґрунтовувати рішення щодо управління дикими тваринами. Це стосується всіх сфер управління – охорона, регулювання чисельності та використання. Як приклад, можна навести ситуацію з лосем, який за короткий час був занесений у Червону книгу, потім виведений з неї, але невдовзі знову відновив свій статус. Суб’єктивні оцінки – «тварин багато або мало» - вже нікого не задовольняють. Прості пояснення – «вовки з’їли оленів» або «була тепла/холодна зима» – не працюють. В умовах перетворення землекористування та структури розселення з одного боку та змін клімату – з іншого. Ми опинилися в ситуації «поля невизначеності», і це слід прийняти. Фактично нам потрібно заново відкривати нашу країну. Працівники установ ПЗФ в цій справі знаходяться на першій лінії. 

Збір інформації про стан великих ссавців виконують підрозділи, які працюють та знаходяться безпосередньо на території заповідника – науковці, служба охорони, єгері. В більшості випадків арсенал методів та засобів, якими збирають інформацію про стан популяцій та чисельність тварин, не змінився з середини 19 ст. Як тоді, так і сьогодні головними методами при польових роботах є пряме спостереження та фіксація слідів життєдіяльності. Як тоді, так і сьогодні дослідник при собі обов’язково має бінокль, мірну рулетку, блокнот з олівцем та польовий визначник. Щоправда, сьогодні цей арсенал посилено високопрохідним транспортом, GPS-навігатором, квадрокоптером та тепловізором. Однак це не вирішує головної проблеми – ключовим елементом у зборі інформації є людський фактор. І сьогодні багато залежить від виконавця – його підготовки, досвіду та мотивації.

Загальний тренд сучасних технологій – зменшення людського фактору. Там, де можливо, людський труд замінює автоматика. Тим самим зменшується вірогідність помилки та збільшується загальна надійність процесів.      

Фотопастки є таким технологічним проривом в методах досліджень тварин у природному середовищі. Фотопастка фіксує присутність тварини незалежно від часу доби та погодних умов. Фотопастка не займає багато місця, не показує свою присутність і не лякає тварин. Фотопастка – ідеальний спостерігач, який скрупульозно та об’єктивно фіксує події реальності.

Фотопастки надають дійсно об’єктивну інформацію, яка легко формалізується. Обробка цієї інформації – це перший крок на шляху модернізації роботи наукової частини заповідника. Великий масив інформації потребує сучасних засобів обробки: ГІС, бази даних, пакети статистичного аналізу.

Наш Заповідник, мабуть, наймолодший заповідник в Україні. Але вже в другому томі Літопису природи  нас є розділ «Моніторинг тваринного світу за допомогою фотопасток».

 У цьому році  вже реалізовано два проекти, де основним методом є дослідження за допомогою фотопасток. На жаль, ми й досі лишаємося одним з небагатьох заповідників країни, які використовують цю сучасну технологію. Свою місію ми бачимо у широкому використанні сучасних технологій та наданні дійсно якісної інформації про стан навколишнього середовища.