Клас  Ссавці Mammalia 

Ряд Хижі  Caniformes (Carnivora)  

Родина Котові  Felidae 

Рід Рись Lynx 

 Lynx lynx (Linnaeus, 1758) 

Охоронний статус 

Рідкісний (Червона книга України, 2009); LC (The IUCN Red List, 2017); 3 (Конвенція про охорону, 1998). 

Опис зовнішнього вигляду 

Рись — типова кішка, хоча величиною з великого  пса, якого частково нагадує своїм зменшеним тілом та довгими ногами. У рисі дуже характерна  голова: порівняно невелика, округла і дуже виразна. Від інших котячих рисі відрізняються коротким хвостом, китичками на кінцях вух і довгими вібрисами. Маса тіла рисі від 5 до 30 кг. Забарвлення від середньо-коричневого до золотистого і кремово-білого, іноді з темно-коричневих плямами, особливо на кінцівках. Всі види рисей мають біле хутро на грудях, череві й на внутрішніх сторонах ніг. Забарвлення, довжина шерсті й розмір лап можуть варіюватися в залежності від клімату в їх місці проживання.

Опис екології виду

високоспеціалізовані хижаки, які зовні відрізняються від інших котячих непропорційно довгими задніми лапами (5 пальців на передніх лапах і 4 — на задніх), прекрасною шерстю і характерними китицями на кінчиках вух, що дозволяють звірові чути навіть дуже тихі звуки. Короткий (як би обрубаний) хвіст не доходить до землі. Здобич зазвичай вбивають, стрибаючи із засідки або непомітно підкрадаючись до неї і завдаючи іклами смертельного удару.

Євразіатська рись — найбільш широко поширений вид, мешкає в північних лісах Євразії. В Західній Європі була поширена скрізь, але через діяльність людини залишилась лише в Піренеях, Альпах, Карпатах і в Скандинавії. У всій тайговій зоні Росії вона звичайна, крім того зустрічається навіть в скелястих горах Кавказу і Середньої Азії. Вже в 20 столітті поширилася по всій Камчатці.

Рись — найпівнічніший з видів котячих, місцями вона зустрічається навіть за Полярним кругом. В північних областях рисі більші і з довшою шерстю, не на стільки плямисті як південні чи західноєвропейські форми. Зимова шерсть дуже густа, пухнаста, з більш менш вираженою плямистістю на спині, боках і ногах. Літнє хутро грубіше, коротше, і забарвлене більш контрастно ніж зимове. На відміну від інших котячих, рисі прекрасно пристосовані до снігу і морозу. Взимку особливо довге хутро на лапах збільшує площу сліду, дозволяючи рисі не провалюватися в сніг. Залишає типово котячі — без відбитків кігтів — округлі сліди.

Рись здатна лазити по деревах і скелях, має дуже високу стартову швидкість, швидко бігає на коротких відстанях, робить великі до 3,5-4 метрів стрибки, здійснює тривалі переходи, добре плаває. Здобич часто добуває у місцях відпочинку на короткій дистанції нападу.

Основу харчування рисі в Україні становлять козуля, заєць сірий. Значно менше хижаки добувають зайця білого, птахів. На домашніх тварин у Поліссі рись не полює. Рись тримається поодиноко або родинною групою самиці і кошенят. Самки виховують здебільшого одного чи двоє кошенят. Контакти самців і самок майже не відбуваються за винятком шлюбного сезону.
Загалом рись веде дуже потаємний спосіб життя. Тож Київський зоопарк, де рисі розмножуються – є чудовим місцем, щоб побачити цих тварин.

Рись у минулому – це звичайний вид в Українському Поліссі (Сокур, 1961). Проведення осушувальних робіт, прокладка великої кількості шляхів, посилення конкурентних стосунків з вовком скоротили чисельність цього виду ще у кінці ХІХ ст. У подальшому рись в Українському Поліссі реєструвалась у вигляді заходів окремих особин. У Білорусі лишались окремі репродуктивні осередки цього виду (Савицкий і ін., 2005). Фрагментарність оселищ, переслідування людиною та збіднення бази живлення  зумовили довготривалу депресію чисельності виду аж до 1990-х р. (Жила, 2002). Вперше розмноження виду у 1990-х було відмічене у Зоні Відчуження (далі ЗВ). У Поліському заповіднику Білорусі цей вид з’явився у 1991 р., а у 1996-1997 р. тут мешкало до 10 – 12 ос., у 2001 – 28, а у 2000-х р. – 30-40ос. (Дерябина, 2008). В українській частині ЗВ рись очевидно з’явилась теж на початку 1990-х (Гащак і ін., 2006). На півночі Київщини у ЗВ у межах 500 км² станом на 2000 р. чисельність рисі становила біля 10 ос. на той час рись зустрічалась переважно на лівому березі р. Прип’ять та у північно-західній частині ЗВ (Жила С. М.).  Кількість повідомлень про перебування рисі у ЗВ зростало, але спеціального наукового вивчення не проводилось. Згідно даних єгерської служби в ЗВ мешкало 18 ос. рисі (Гащак. 2018).

Рис. 1. Зовнішній вигляд поліської рисі.

За поліською популяцією рисі в останні десятиліття проводяться детальні моніторингові польові дослідження. У Поліссі для рисі існує достатня кількість продуктивних оселищ. Вид у цьому регіоні знаходиться на південній межі свого поширення і тому має статус особливо вразливого, зважаючи на глобальне потепління клімату. У разі виникнення будь яких проблемних ситуацій межа ареалу буде зміщуватись у північному напрямі. Поліська популяція рисі, як і будь яка інша популяція на периферії ареалу, буде реагувати і на будь які негаразди всередині ареалу. Можна припустити, що посилення конкурентних стосунків і зниження життєздатності популяції рисі після падіння чисельності кабана відбувалось на всьому ареалі, а не тільки у Поліссі. Ймовірно, що короткочасове падіння чисельності після проходження епізоотії африканської чуми свиней 2015р. лишилось просто непоміченим.

 Чисельність рисі станом на початок 2020 р. складає біля 10 ос. на Рівненщині, 5 ос. на Житомирщині, 25 ос. на півночі Київщини. Упродовж 2020р. було поведене польове обстеження півночі Житомирщини і Київщини станом на осінь 2020 р. в Українському Поліссі передусім у Овруцькому районі на Житомирщині були встановлені нові осередки розмноженняр рисі і очевидно, що найближчим часом чисельність виду знову буде відновлена до 80 ос. В Поліссі склались сприятливі умови для можливого росту чисельності і розширення ареалу рисі в найближчі роки, зважаючи на високу чисельність молодих особин в популяції, на складно прогнозований відстріл рисі мисливцями, але ймовірне його зниження з причини майже повної відсутності снігового покриву. Однак гострі конкурентні стосунки з вовком, зникнення боліт роблять прогноз про можливе зростання чисельності цього виду можливо і не особливо достовірним.    

Впродовж 2017-2019р.  було проведене картування слідів одиноких особин, котрі не приймали участі в розмноженні, територіальних самців і самиць з виводками на півночі Житомирщини і Київщини. Незважаючи на відсутність снігового покриву, на піщаних пагорбах, лісових дорогах, мінералізованих протипожежних смугах вдалось закартувати достатню кількість слідів рисі і створити картотеку. Отриманий досвід проведення таких робіт дає змогу стверджувати, що навіть за відсутності снігового покриву у разі багаторазового проведення обліків за слідами (понад 5 разів з інтервалами мінімум в тиждень) можна встановити перебування майже всіх особин на вибраній ділянці різних за статтю, віком. Картування і обліки проводились на пішохідних маршрутах, але для виїзду на конкретну ділянку використовувався мотоцикл чи автомобіль. Довготривалі бездощові періоди дають змогу реєструвати сліди на піску впродовж тривалого періоду, що підвищує результативність робіт. Лісові автошляхи на сьогодні знаходяться в задовільному стані і придатні для проїзду навіть в заболочених лісах через падіння рівня ґрунтових вод.

В середині 1990-х р. рись з’явилась на території зони відчуження (нинішньої території Чорнобильського біосферного заповідника). В 1980-1990р. здійснювались велосипедні маршрутні обстеження північних територій Житомирської, Рівненської, Київської областей на кільцевої форми маршрутах протяжністю 250-300 км з ночівлею у лісі (Жила, 2012). Наявність польового досвіду і достатній  об’єм польових даних по слідах рисі дають змогу встановлювати чисельність, розміри індивідуальних територій, але і робити певні експертні оцінки щодо стану популяції. Можливості проведення опитувань мисливців і лісової охорони впродовж останніх 20-30 років знизились. Мисливці у наш час втрачають професійні якості слідопитів. Сніг став рідкісним явищем і мисливці майже не проводять обстеження місць, де можуть лишатись сліди рисі в безсніжний період.

Стан популяції рисі на 2019-2020р. Чисельність самиць з виводками або родинних груп знизилась після 2015р. з 12 до 6. Стосовно Рівненської області дані опитувань дають різну інформацію від дуже благополучної до кризової. В усному повідомленні науковець Рівненського природного заповідника Михайло Франчук вказав на порівняно високу чисельність рисі на півночі Рівненської області і він припускає про чисельність понад 10 ос. Однак логічно припустити, що спад чисельності цього виду відбувся на всьому протязі поліської межі ареалу і в т. ч. у Рівненській області. Треба розуміти, що зустрінуті сліди кочових молодих особин рисі не можуть слугувати достовірними показниками чисельності. Для прикладу, в осінньо-зимовий період 2019-2020р. сліди перебування рисі реєструвались в Тетерівському лісгоспі на Київщині. Однак цей факт не може слугувати підставою для включення цієї території до ареалу даного виду, як територія, де вид постійно розмножується. Виявлення слідів перебування самиць з виводками чи дорослих територіальних самців рисі є вкрай затратною справою і вимагає багаторазових обстежень території. Щоби мати достатньо коштів на пальне для транспорту такі роботи найоптимальніше виконувати в рамках якихось проектів. Відсутність коштів на польові виїзди - це одне з пояснень того, чому недостатньо фактичного польового матеріалу по рисі і в т. ч. в Червоній книзі України (2009).

Причини падіння чисельності 2015р. Перед 2015р. відбувалось поступове зниження чисельності і успішності розмноження рисі. В спектрі живлення цього виду знижувалась питома вага сарни і спостерігалось відповідне зростання в харчуванні зайця сірого. В 2014р. самиця рисі в районі Поліського заповідника змогла виростити тільки одне рисеня. У 2015р. сталась епідемія африканської чуми свиней і чисельність дикого кабана різко скоротилась. На перший погляд, ця обставина ніяким чином не могла вплинути на стан популяції рисі. Однак ця подія змусила вовчі зграї більш інтенсивно полювати на всі без винятку доступні види жертв і в т. ч. на зайця та сарну. Компенсувати такі втрати в їжі після майже повного зникнення кабана для вовків виявилось неможливим. Частину молодих вовків при цьому загинула з голоду. Так, в районі Поліського заповідника на стежці копитних неподалік від лісової дороги був знайдений труп молодого вовка, котрий загинув очевидно з голоду. Вовк лежав на боці з відставленими кінцівками. Ознак конвульсивних рухів чи звичного згортання тіла в більш компактну форму з підігнутими кінцівками не було. Тварина очевидно рухалась до того стану, поки вистачало сил. Так середній розмір індивідуальної території зграї вовків в межах півночі Житомирщини станом на 2020р. склав 400-440км², а розмір зграї станом на жовтень-грудень без переярків 5-6 особин. Порівняно сприятливе співвідношення між копитними і вовком є в Чорнобильському біосферному заповіднику і тут зграя здатна успішно вирощувати 5-6  молодих особин при площі індивідуальної зграї 225 км² у порівнянні з 3 прибулими у зграї в районі Поліського  заповідника.

Польові обстеження і аналіз екскрементів 2015-2020 х. р. одиноких вовків у віці двох років і більше, котрі починають самостійне життя засвідчили про їх майже постійне голодування. Інколи вовки спеціально ходять слідами рисі і відбирають її здобич. Відомі факти доїдання вовками сарни, добутої риссю. Тому конкурентні стосунки рисі і вовка напружені і є всі підстави розглядати сучасну високу чисельність вовка, як лімітуючий фактор для рисі. Просторова структура популяції рисі була вивчена в районі Поліського природного заповідника, де індивідуальна територія самиці з виводком у зимовий період складали від 80 -110 км², а територія самця на межі ареалу – аж до 500 км² (Жила, 2012). Обстеження двох індивідуальних  територій самиць з виводками і дорослих самців в Чорнобильському біосферному заповіднику дали змогу встановити, що протяжність їх територій в поперечнику складала біля 14 км. Але навіть в умовах Чорнобильського біосферного заповідника не має місця суцільного заселення територіальними особинами рисі території, що свідчить про розрідженість популяції і про потенційну можливість її ущільнення. Сліди рисі тут можна зустріти повсюдно, але в межах центральної частини заповідника з заростаючими лісом полями, вид рідкісний і тут зустрічаються тільки молоді особини.

Річний цикл життя

Шлюбний період розтягнутий у часі і охоплює останню декаду лютого та першу декаду березня. У цей час можна почути шлюбні голоси рисі. Спарювання у рисі у Чорнобильському відбувається очевидно на початку березня. У цей період були відмічені разом сліди дорослого самця і самиці. Протяжність вагітності складає в середньому 65 днів. В середньому одна рись народжує 1-3 котенят. Самець участі у розмноженні не приймає. Рисенят вигодовує самиця. Виводок тримається разом до квітня. Самці і самиці стають статевозрілими і приймають участь у розмноженні у віці 20-21 місяця.

Статус у заповіднику

Нечисельний. Зустрічається переважно у великих лісових масивах.

Література

Андерсоне Ж., Озольинш Я., Пупила А., Баграде Г. Латвия. Рысь: региональные особенности экологии, использования и охраны. Москва, 92-105.

Блузма П. Литва. Рысь: региональные особенности экологии, использования и охраны. Москва, 105-118.

Гащак С. П., Вишневський Д.О., Заліський О. О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна) / За заг. ред. С. П. Гащака. — Славутич, 2006. — 100 с.

Гащак С. П. Позвоночные животные Чернобыльской зоны (Чернобыльского радиационно-экологического биосферного заповедника), включенные в Красную Книгу Украины (2009 год). Міністерство екології та природних ресурсів України. Державне Агентство України з управління зоною відчуження. Проблеми Чорнобильської зони відчуження. Вип. 18. Славутич. 2018. 5-55.

Делеган І. В., Лущак М. М., Делеган І. І. 2006. Біоценотичні особливості рисі в Карпатах. Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.-техн. пр. Ред. Д. Л. Дудюк. Львів, 22-30. Ел. ресурс. https://nv.nltu.edu.ua/Archive/2011/21_5/22_Del.pdf

Делеган І. В. 2011. Динаміка чисельності рисі в системі "хижак-жертва". Наукові основи підвищення продуктивності та біологічної стійкості лісових та урбанізованих екосистем: 61-ша наук.-техн. конф. проф.-викл. складу, наук. працівників, докторантів та асп. за підсумками наукової діяльності у 2010 р. 4-6 травня 2011 р. Ред. С. І. Миклуш та ін. Львів, 46-49. Ел. ресурс, http://journals.nubip.edu.ua/index.php/Bio/article/view/8515

Дерябина Т. Г. 2008. Распространение и численность включенных в Красную книгу Республики Беларусь крупных млекопитающих (зубр, медведь, рысь, барсук) на территории Полесского государственного радиационно-экологического заповедника. Фаунистические исследования в Полесском государственном радиационно-экологическом заповеднике. Сб. науч. Трудов. Под ред. Г. В. Анципова. Гомель, 19 - 35.

Дерябина Т. Г. 2011. Зона отчуждения Чернобыльской АЭС – резерват охраняемых видов диких животных. Красная книга Республики Беларусь: состояние, проблемы. Перспективы. Материалы международной научной конференции. Витебск, 13 – 15 декабря 2011 г.  Витебск. Госуд. Универ. Витебск, 43 - 45.

    Жила С. М. 1999 а. Рись (Felis lynx) в Українському Поліссі. Поліському заповіднику — 30 років : Збірник наукових праць. Житомир, 93–100.

Жила С. 2002. Рись в Українському Поліссі: стан популяції та поширення. Вісник Львівського університету. Серія біологічна. Вип. 30. 61 – 64.

    Жила С. М. 2001а.  Чорнобильська аварія та великі хижі ссавці в Українському Поліссі. Сучасні екологічні проблеми Українського Полісся та суміжних територій (до 15-річчя аварії на ЧАЕС) (Ніжин, 18–20 вересня 2001 р.). — Ніжин,— С. 37–38.

    Жила С. 2012. Поліська популяція рисі (Lynx lynx) в Україні та план дій щодо її збереження. Мінливість та екологія ссавців. Під ред. І. Загороднюка. Праці теріологічної школи. Київ. Т. 11. 98 – 112.

    Козло П. Г. 1993. Рысь в Беларуси — биология, современное состояние и проблемы охраны. Охраняемые животные Беларуси. Минск. Вып. 43–49.

Козло П. Г. 2003. Белоруссия. Рысь: региональные особенности экологии, использования и охраны. Москва,118 -137.

 Козло П. Г. 2006 Красная книга Республики Беларусь. Ел. ресурс.  http://redbook.minpriroda.gov.by/animalsinfo.html?id=15

Лущак М., Делеган І. 2008. Моніторинґ популяцій великих хижаків у Карпатах. Праці Наукового товариства ім. Шевченка. - Л., - Т. XXIII: Екологічний збірник. Дослідження біотичного й ландшафтного розмаїття та його збереження, 264-275. Ел. ресурс,   http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/74294/26-Luschak.pdf?sequence=1

Лущак М. М., Делеган І. В., Гунчак М. С. 2006. Рись звичайна (Lynx (Felis) lynx Linnaeus, 1758) у Карпатах. Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.-техн. праць. Львів, Вип. 16.7. 57-62. Ел. ресурс. https://nv.nltu.edu.ua/Archive/2006/16_7/57_Luszczak_16_7.pdf

Матюшкин Е. Н. 2003. География населения рыси. Рысь: региональные особенности экологии, использования и охраны. Москва, 473 - 496.

Паламаренко О. В. 2015. Кіт лісовий (Felis Silvestris) та рись (Lynx Lynx) в Україні. Науковий вісник НЛТУ України. - Львів, - Вип. 25.5, 78-84.  http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnltu_2015_25.5_15

Савицкий Б. П., Кучмель С. В., Бурко Л. Д., Млекопитающие Беларуси. Под ред. Савицкого Б. П. Минск, 319.

Сокур І. Т. 1961. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. Київ, 84.

    Червона книга України. 2009. Тваринний світ. За ред. І. А. Акімова. Київ, Глобалконсалтинг, 600.

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.). К.: Вид-во Мінекобезпеки України, 1998. 76 с.

The IUCN Red List of Threatened Species. 2017-3 (Electronic resource). – Access mode: http://www.iucnredlist.org

Матеріал з Вікіпедії