Заповідник Діяльність Офіційні документи Проекти Громадянам Карти ГІС Флора Фауна Контакти Новини Благодійність Відвідування заповідника ми у facebook t.me/zapovidnyk






Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник
Chornobyl Radiation Ecological Biosphere Reserve
Сарна європейська, дика коза, козуля європейська Capreolus capreolus .

 

Клас Ссавці Mammalia

Ряд Ратичні (Парнокопитні) Cerviformes (Artiodactyla)

Родина Оленеві Cervidae

Рід Сарна Capreolus

 Capreolus capreolus (Linnaeus, 1758)

Охоронний статус

В Україні мисливський ліцензійний вид

Опис зовнішнього вигляду

Са́рна європе́йська, дика коза, козуля за назвою виду довгий час зберігалася українська назва виду "звичайна", що поширено для видів з монотипових родів. Проте, після поділу цього виду на два аловиди — типову й азійську форми для позначення типової (західної, європейської) форми було запропоновано вживати назву "сарна європейська".

Маленький олень легкої й витонченої будови, з відносно коротким тулубом. Вуха довгі (12 -14 см), загострені; хвіст рудиментарний (2 - 3 см), майже непомітний. Забарвлення одноколірне - руде, взимку сіре. Світле волосся на сідницях під хвостом утворює «дзеркало». У телят забарвлення плямисте. Шерсть густа, але з ламким волоссям. Самиці безрогі. Роги в самців прямі, невеликі, поставлені майже вертикально. Несуть по 3 (в азійських підвидів - до 5) відростки в кінцевій частині. Відомо 5 підвидів. Європейські сарни дрібні: довжина тіла 100 - 135 см, висота в холці — 75 - 90 см, маса - 20 - 37 кг. Азійські сарни, особливо сибірська (Capreolus pygargus s. str.) — більші: довжина їхнього тіла досягає 150 см, маса - 60 кг. Самиці дрібніші за самців.

Опис екології виду

Сарни (як рід) живуть в Європі до півночі Середньої Скандинавії й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим. Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волга. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду. Віддає перевагу світлим розрідженим лісам, з великими галявинами, гарами й вирубками, та лісостеп. Зустрічається й у чагарникових та очеретяних заростях по берегах степових річок й озер; по гірських схилах підіймається до субальпійських й альпійських луків (до 3 500 м над рівнем моря). У Західній Європі тримається в невеликих лісах, звідки виходить на поля.

Влітку сарни пасуться ранком, увечері й в першу половину ночі. Вдень, особливо під час спеки, лежать у густій траві або кущах. Взимку пасуться в будь-який час доби, але під час сильних снігопадів ідуть у лісову хащу. Зимою відпочивають у поглибленнях на снігу, розгрібаючи сніг до лісової підстилки.

Сарни погано переносять високий сніговий покрив; узимку намагаються ходити по звіриних стежках, по лижні або дорозі. У Європі відносно осілі й лише поміняють пасовища; у горах роблять сезонні міграції, взимку спускаючись до підніжжя гір. Масові осінні міграції сарн у менш сніжні райони (на 100—200 км) бувають у Південному Заураллі, Забайкаллі, Приамур'ї. Сарни добре плавають, і під час міграцій вільно перепливають такі річки, як Єнісей, Дунай і Амур. Найбільшу (до 70 %) частку в кормовому раціоні сарни цілий рік складають трав'янисті рослини. З дерев і чагарників найчастіше об'їдає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен. Взимку іноді годується хвоєю молодих сосен, але на відміну від оленя й лося не їсть кору. Любить водяні рослини (вахту), за якими приходить до боліт і озер. Гриби поїдає в невеликій кількості. Їсть ягоди, каштани, жолуді, плоди буку й диких фруктових дерев.

Основні вороги — вовк та рись. На молодих тварин нападають лисиці й коти лісові. Сарна — найвідоміший мисливський вид оленевих. На нього полюють заради м'яса і шкіри, проте найвище цінуються роги, що мають трофейну цінність. У результаті вивчення поведінки Fagus sylvatica і Acer pseudoplatanus, виявлено, що ці види мають відповідну реакцію на присутність сарн, які поїдають молоді пагони й бруньки, перешкоджаючи відтворенню деревам. У обох видів жасмонати були активовані після відсікання бруньок і листя. Також застосування слини сарни активує саліцилову кислоту в листі бука й призводить до збільшення цитокінінів у букових бруньках. Застосування слини також призвело до збільшення біосинтезу деяких дубильних речовин (в основному елагітанінів) і флавонолів у листі клена. Відомо, що деякі з цих речовин впливають на харчову поведінку сарн, в результаті чого вони втрачають апетит до пагонів і бруньок. Крім того, пагони підвищують концентрації гормонів росту. Ці гормони прискорюють зростання інших бруньок, щоб компенсувати втрачені. З іншого боку, якщо лист або брунька буде відламана без залучення слини сарни, дерево не стимулює ні виробництво гормону саліцилової кислоти, ні дубильних речовин. Це може бути початком фундаментальних досліджень поведінки інших дерев, вважають автори.

Річний цикл життя

Сарна може проявляти схильність до міграцій (на півночі ареалу, в смузі випадіння великих снігів), загалом вид є осілим і часто — з виразною територіальністю. Влітку тримаються маленькими групами: самиці з молодими, самиці — поодинці або групами з 2—3 голів. Восени, після закінчення гону, утворюються змішані череди кількістю до 20—30 голів, що розпадаються навесні. Гон в сарни проходить у серпні — вересні. Самці беруть участь у розмноженні на 3—4 році життя, а самиці — на 3, рідше — на другому році життя. Під час гону самиці сильно знервовані, видають «чуфикаючі» звуки; між ними виникають бійки, які нерідко кінчаються пораненням суперника. На одного самця припадає 2—3 самки, або весь період гону самець тримаються з однією самицею (часткова полігамія).

Вагітність триває 9 місяців, однак із цього строку 4—4,5 місяці ембріон не розвивається. Це єдиний вид серед ратичних, у якого вагітність має латентний період. Звичайно самиці приносять 2 телят, рідко 1 або 3. Телята тиждень залишаються там, де народились, зачаївшись у траві. Через 7—8 днів вони починають ходити за матір'ю. Самка годує телят 2—3 місяці. Тривалість життя — 11—12 років, окремі самиці доживали до 16 років.

Статус у заповіднику

Звичайний подекуди нечисельний вид.

Література

Гащак С. П., Вишневський Д.О., Заліський О. О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна) / За заг. ред. С. П. Гащака. — Славутич, 2006. — 100 с.

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.). К.: Вид-во Мінекобезпеки України, 1998. 76 с.

The IUCN Red List of Threatened Species. 2017-3 (Electronic resource). – Access mode: http://www.iucnredlist.org

 

Матеріал з Вікіпедії


Обговорення


Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник Tel: +38 (044) 275-01-88 Електронна пошта: info@zapovidnyk.org.ua