Головна Діяльність Офіційні документи Проекти Громадянам Контакти Новини Благодійність






Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник
Видра річкова .

Клас Ссавці Mammalia

Ряд Хижі Caniformes (Carnivora)

Родина Мустелові (кунячі) Mustelidae

Рід Видра Lutra

Lutra lutra (Linnaeus, 1758)

Охоронний статус

Неоцінений (Червона книга України, 2009); NT (The IUCN Red List, 2017); 2 (Конвенція про охорону, 1998).

Опис зовнішнього вигляду

Голова і тіло довжиною 500—820 мм, хвіст довжиною 330—500 мм, вага 5—14 кг. Самці в середньому більші за самиць. Верх тіла коричнюватий, низ блідніший; нижня щелепа і шия можуть бути білуваті. Хутро коротке і густе. Шия коротка, хвіст товстий при основі, ноги короткі, пальці з перетинками.

Населяють усі типи внутрішніх водних шляхів, а також гирла річок і морські бухти. Видри — чудові плавці й пірнальники. Вони можуть тимчасово сховатися в неглибоких норах або в купі каміння і корчів, але у них є принаймні одна постійна нора поруч з водою. Головний вхід може знаходитися у воді, а потім йти вгору в гніздову камеру, що вище рівня води. Плавають рухами задніх ніг і хвоста і зазвичай пірнають на одну чи дві хвилини. Максимальний час пірнання — 5 хв. Подорожуючи по землі, снігу чи льоду можуть використовувати комбінації бігу та ковзання. Хоча зазвичай вони близько асоційовані з водою, іноді долають багато кілометрів по землі, наприклад, щоб знайти вільну від льоду воду. Можуть бути як денними так і нічними, але загалом активніші вночі.

За можливим винятком роду Meles, видри є найбільш грайливими з мустелових. Деякі види беруть участь в цілорічній забаві ковзання вниз брудом і заметами, у яких беруть участь особи різного віку. Іноді вони роблять тунелі під снігом, щоб вийти на деякій відстані. Дієта складається головним чином з риб, жаб, раків, крабів та інших водних безхребетних. Птахи й наземні ссавці, такі як гризуни та кролики, також приймаються. Видри захоплюють свою здобич ротом, а не руками.

Опис екології виду

Видра вельми невибаглива до характеру місць оселення. Сліди її перебування з однаковим успіхом можна виявити на берегах водоймищ різних типів — від таких крупних річок як Дніпро, Десна, Буг і Донець до невеликих річок і дрібних заплавних або терасових озер, меліоративних каналів, сільських ставів.

Визначальними чинниками є розвиток гідрологічної мережі, характер гідрорежиму водойм і наявність корму (насамперед, риби). Тому у верхів'ях пересихаючих малих річок і струмків видру можна і не зустріти. Разом з тим, глибина водойм особливо сильного впливу на топічні преференції тварини не має. Так, нами у великій кількості відмічені сліди перебування видри (відбитки лап, послід, рештки здобичі) на річці Середня Балаклейка (Балаклейський р-н, Харківська обл.), що має глибини 0,2–0,5 м і нечасті дзеркала чистої води в оточенні заростей очерету. Аналогічні місцезнаходження характерні для річок Айдар і Деркул (Луганщина). Типові кормові столики з молюсків показано на фотографії (р. Деркул, липень 2010 р.). Природно, що подібні водоймища є літніми кормовими ділянками тварини і не відвідуються ним в зимовий період.

Взимку видра переходить у відносно глибоководні ділянки водойм, що не промерзають. Саме наявність в цей період льодового покриву, що утрудняє доступ до води, часто стає чинником, який обмежує можливість використання видрою водойм (особливо непротічних) і, як наслідок, можливості подальшого розселення виду. Закраїни та ополонки активно використовуються видрою при пересуванні по своїй ділянці взимку. В цей час можливі тимчасові концентрації на одному відрізку водотоку понад 10 тварин. Нори видра облаштовує з виходом під водою, як правило, на глибині 50–80 см (Корнєєв, 1959). Кінцівки видри погано пристосовані для риття нір, тому вона охоче використовує для житла притулки інших напівводних тварин, особливо покинуті боброві хатини і нори (Сидорович, 1995). Наявність бобрів у водоймі дає й інші позитиви для видри — взимку для виходу на поверхню вона часто використовує боброві ополонки, які всю зиму підтримуються господарями у «робочому стані». Боброві ставки відіграють важливу роль у житті видри, що обумовлено, порівняно зі звичайними русловими ділянками, вищою чисельністю риб та інших потенційних кормових об'єктів тварини (напр., земноводних).

Розміри індивідуальних ділянок видри і ступінь їх перекривання дуже варіюють і визначаються наявністю сприятливих екологічних умов і щільністю місцевої популяції звіра. Для великих і середніх річок, що вирізняються достатньою кількістю вільних заплавних водоймищ і гніздових ділянок, а також розвиненою кормовою базою, характерна менш виражена територіальність видр, що населяють їх (http://www.ruferret.ru/page-id-180.html). Протяжність індивідуальних ділянок на таких водоймах відносно невелика – до 7 км (в середньому 3–4 км). Для малих річок характерна інша картина — протяжність індивідуальних ділянок коливається від 2,5 км (включають розташовані поряд риборозплідні ставки) до 28 км і більше (в середньому 10–12 км). Велика протяжність ділянок обумовлена в основному нестачею кормових ресурсів. З цієї ж причини для водотоків цього класу відмічена чіткіша територіальність і сталість ділянок видри.

Попри різноманітність раціону видри, його основу (від 65 до 95%) складає риба (Taastrom, Jacobsen, 1999, Lanszki et al., 2001, Preston et al., 2006). Слід зазначити, що жертвами видри стає переважно дрібна риба, до 20 см завдовжки, позаяк крупна здобич складає лише 2–5% від загального улову тварини. Докладне вивчення цього питання (Lanszki et al., 2001) дозволило встановити вибірковість кормової поведінки видри на риборозплідних ставках: найбільшу частку здобичі видр (96%) склали екземпляри до 100 г, а частка особин вагою понад 500 г складає лише 0,1–0,4%. При цьому основною здобиччю була т. зв. «сміттєва» риба (зокрема, карась), тоді як частка «товарної» риби (короп, щука) була не вищою від 35–41%.

Згідно з О. Корнєєвим (1959), ссавці є «випадковим» кормом і складають до 8–9% раціону видри, рештки птахів зустрічалися в шлунках видр в період гніздування птахів (червень–липень) — 1,2%. У зимовий період важливу роль у живленні видри можуть відігравати черепахи (до 20%). Хоча видри відносяться до вузькоспеціалізованих хижаків-іхтиофагів, велике значення в їхньому живленні мають раки і амфібії. Роль останніх особливо збільшується на невеликих річках і меліоративних каналах з недостатньою для живлення кількістю риби і раків (Жила, 2005).

Практично всі дослідники, що вивчали живлення видри, відзначають, що добовий раціон дорослої тварини складає близько 1 кг. Якщо ж взяти до уваги, що чисельність видри в Україні відносно невелика (0,5–2 особи на 10 км водотоків), то говорити про будь-який серйозний вплив цього виду на стан іхтіофауни в наших водоймах не має жодного сенсу.

Річний цикл життя

Шлюбний період розтягнутий у часі. Малята можуть зявлятись у різні пори року, але переважно у літній період.

Статус у заповіднику

Нечисельний вид. зустрічається на всіх типах водойм і водотоків.

Література

Волох А. М. Сучасне поширення видри (Lutra lutra L., 1758) в Україні та її чисельність // Вісник Запорізького держ. ун-ту / Фіз.-мат. та біол. науки. — 2003. — № 1. — С. 1–7.
Волох А. М., Роженко М. В. Видра річкова, Lutra lutra Linnaeus, 1758 // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — Київ: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 543.

Гащак С. П., Вишневський Д.О., Заліський О. О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна) / За заг. ред. С. П. Гащака. — Славутич, 2006. — 100 с.

Гащак С. П. Позвоночные животные Чернобыльской зоны (Чернобыльского радиационно-экологического биосферного заповедника), включенные в Красную Книгу Украины (2009 год). Міністерство екології та природних ресурсів України. Державне Агентство України з управління зоною відчуження. Проблеми Чорнобильської зони відчуження. Вип. 18. Славутич. 2018. 5-55.

Данилов П. И., Туманов И. Л. Куньи северо-запада СССР. – Ленинград. – 1976. С. 193-212.

Жила С. Видра в Україні / Полювання та риболовля. — 2005. — №7 (45). — С. 12.

Сидорович В. Е. Демография выдры (Lutra lutra L.) – Экология. – 1990. - №4. – С. 64 – 69.

Сидорович В. Е. Структура популяциии выдры (Lutra lutra L.) в Беларуси. – Бюллетень МОИП. – 1992. – Т. 97. Вып. 6. – С. 43-51.
Сидорович В. Е. ред. Куньи в Беларуси. Эволюционная биология, демография и биоценотические связи. – Минск. – 1997. – 263 с.

Теплов В. П. Количественный учет выдры, соболя куницы и мелких представителей семейства куньих. Сборн. - Методы учета численности и наземного распределения наземных позвоночных животных. – М. – 1952. – С. 165 – 172.

Терновский Д.В. Количественный учет норки и выдры.-- Труды Окского гос. зап-ка, вып. 9, 1973. С. 112-115.

Терновский Д. В. Биология куницеобразных (Mustelidae)/ -Новосибирск - 1977/ - 279c.

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.). К.: Вид-во Мінекобезпеки України, 1998. 76 с.

The IUCN Red List of Threatened Species. 2017-3 (Electronic resource). – Access mode: http://www.iucnredlist.org

 

Матеріал з Вікіпедії


Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник Tel: +38 (044) 275-01-88 Електронна пошта: info@zapovidnyk.org.ua